Творчий вечір Олени Миколаївни Рижко

Поза межами буденності

Коли до міста приходить вечір у більшості киян закінчується робочий день і з’являється вільний від роботи час. Кожен заповнює його по-різному: буденні домашні справи, незакінчена вдень робота, телефонні дзвінки, обов’язки, переповнений транспорт, затори і…втома. Але є люди, для котрих вечір восьмого листопада став інакшим.

Знаєте, є в Києві місця де час від часу вечорами відбуваються дива. Для того, щоб на них потрапити потрібно зовсім небагато: ваше бажання і ваш дорогоцінний час.

Це був четвер. Ми із друзями зібрались біля станції метро «Театральна», щоб разом відвідати літературний вечір Олени Миколаївни Рижко. Меморіальний музей-квартиру П. Тичини знайшли швидко. Старий будинок з широкими сходами одразу привернув нашу увагу. Там все і відбувалось. Коли зачинили двері музею-квартири, за ними лишились сіра буденність разом із нашими невідкладними справами.

Олена Миколаївна тепло зустрічала гостей, розповідала про свою творчість, створювала неперевершений, фантастичний настрій. Біля неї на низенькому столику горіли три свічечки, лежали її книжки у ніжних білих та червоних пелюстках троянд.

Гостей приходило все більше, в кімнатці ставало тісніше. Всі очікували на початок. Духмяний аромат кави, тепле світло, приємна атмосфера…Ведуча представляє нам талановитого автора, яскраву особистість – Олену Рижко. Кілька слів про творчість… Але людей стає так багато, що всі не можуть поміститися в кімнатці, тож нас запрошують до іншої зали. Стає просторіше, святкова атмосфера творчості розширюється. За кілька хвилин знову чуємо голос Олени Рижко.

«Першим у мене був Семенко». Автор розповіла, що вперше вона закохалась у поезію Михайля Семенка, саме він надихнув її на власну літературну творчість. Буденність зникає остаточно. Зникають час і простір, лишаючи лиш почуття, яскраві образи, нові враження. Кожна поезія має свою історію, кожна по-своєму зачаровує та захоплює.

Взагалі, поезію можна відчувати, а можна просто насолоджуватись милозвучними сплетіннями слів. Коли ж її читає автор, то відчуває і слухає душа.

Яка розумниця!

Повикидала і вбрання, і маски…

Чим тепер

Прикриєш

Дірку в ділянці серця?

Читала нам Олена Миколаївна й свою нову поезію. Наповнена щирими почуттями, цікавим баченням світу та стосунків вона відкриває нам безмежний простір різноманітної палітри вражень.

Дозволь мені сьогодні обманутись. Один лиш раз. І думати: ти мій. Проблеми й втому тихо відгорнути й помандрувать у місячнім човні. Дозволь мені сьогодні обманутись. Забути про обов'язки й борги. До тебе усім тілом пригорнутись і розчинитись в вирові жаги. Дозволь мені сьогодні обманутись. Як схочеш, завтра буде як завжди. І не мені чола твого торкнутись цілунком вранішнім. Але тепер - ти мій

Була цього вечора і ще одна родзиночка: дві чарівні пісні заспівала Вікторія Квітко. Поезію доповнювала музика. Линула десь далеко за межі кімнати, аудиторія зачаровано слухала, а за всім цим непомітно спостерігали з картин величезні червоні маки.

А далі проза…Автор зачитала уривок зі свого нового роману «Тринадцята хвилина: хроніки почуттів», котрий скоро побачить світ. Тож ми вже познайомилися з головними героями. Кілька уривків дають зрозуміти, що роман буде емоційно насиченим і, безперечно, цікавим.

В кімнаті стало тихо-тихо. Олена Миколаївна робить паузу, аудиторія з нетерпінням чекає продовження…оплески. На останок автор прочитала оповідання «Монологи маленької відмочки». Таке веселе, яскраве закінчення!

Серця бились швидко, в думках виринали щойно почуті образи. Хотілось натхненно творити, спілкуватись і мріяти, мріяти, мріяти…

Гості ще довго обіймали Олену Миколаївну, дарували квіти, дякували за дивовижний вечір. А продовження…буде далі в нових романах, нових поезіях, наступних літературних вечорах непересічної, надзвичайно талановитої письменниці Олени Рижко.

Анастасія Двигон