ЖУРНАЛІСТИКА

Інститут міжнародних відносин Кафедра журналістики

Домінуючі види діяльності:

• телерадіожурналіст;
• редактор;
• фотокореспондент;
• телерадіоведучий;
• кореспондент;
• прес-секретар;
• менеджер зв’язків з громадськістю;
• спеціаліст з РR.

Галузі застосування професійних знань:

• телебачення;
• радіо;
• преса;
• РR агенції;
• рекламні компанії.

Історія професії:

Форми передачі інформації виникли ще в первісному суспільстві. Це було необхідним для переходу від первісного стада до людських стосунків. Величезну роль у цьому відіграли форми праці, які згуртували людей. Саме через роботу виникала необхідність обміну повідомленнями. Спочатку це були просто звуки, а потім – мова. Так, потреба в обміні інформацією призвела до розвитку форм знакового спілкування. Воно допомагало організувати роботу та регулювати поведінку у різних сферах діяльності первісно-общинного ладу. Обмін інформацією, в якому задіяні зір і слух, відігравав важливу роль у формуванні суспільної думки. Жести та міміка стали основою створення уявлень про світ. Отже, вже в ті часи зароджувалася основа майбутніх масово-інформаційних процесів.

З виникненням держави ускладнилися і форми життя. Саме тоді особливо активну роль у поширенні суспільної інформації відіграють оратори. Політична діяльність визначних ораторів давнини, зокрема, Демосфена та Цицерона є доказом пражурналістської діяльності. Бо вони цілеспрямовано й масово поширювали відомості, надавали їм ідейно-психологічного забарвлення, формували думки, уявлення та прагнення людей, що спонукало їх до дій. Представники державної влади для сповіщення підданих відправляли своїх гінців: глашатаїв, дяків, герольдів. З усними формами поширення інформації пов'язані й відомі нині слова: «форум», «трибуна», «віче», «дума» та інші. Чимало з них збереглося в назвах газет та журналів, що свідчить про міцний зв'язок журналістики з пражурналістськими явищами. Крім того, розвивалися й письмові форми масової інформаційної діяльності. Згодом, виникли прокламації та листівки. На їх основі сформувалися жанри публіцистики, які ввійшли до журналістської практики. Утім, у великих древніх державах, усних формпоширень інформації виявилося недостатньо, як і розсилання гінцями письмових повідомлень. Тому виникли «писані» форми пражурналістики – подоби газет. Відомо, що у древньому Єгипті при дворі фараонів готували газети з папірусних сувоїв. Згодом у римській державі за вказівкою Юлія Цезаря стали «виходити» зведення різних звісток: «ActaSenatus» і «Actadiurnalpopuli Romani». Повідомлення писалися на вкритих гіпсом дошках, які вивішувалися в окремих місцях. А письмові копії розсилали містами та провінціями Риму. Наприклад, у Японії існували «газети» – відбитки з обпалених глиняних дошок. Відома найстаріша «газета» – «Іоміурі Каварабан» 1615 року. У Великобританії поширювалися рукописні аркуші «News Letters».

З розвитком пражурналістської діяльності виникає потреба в фахівцях «інформаційної служби». Справжню репортерську діяльність розгорнули французи. Спочатку люди просто збиралися для спілкування на площах Парижа. Згодом створили спеціальні бюро новин, де поширювали необхідну інформацію для багатих парижан і провінційних замовників. Такі бюро новин – прообрази редакції – згодом з'явилися й у Німеччині, Італії та інших країнах. Вони займалися здобуванням та продажем зацікавленим людям інформації про торгові справи та політичні події.

Власне журналістика – друковані періодичні видання – виникла після винаходу друкарства. У Європі друкуються календарі, збірники звісток, аркуші – безпосередні аналоги газет, журналів і альманахів. Вирішальним чинником виникнення журналістики стають соціально-економічні причини. Рубіж XV-XVII століть – час активного формування ринкових відносин, зростання міжнародної торгівлі. У цей час виникають великі централізовані абсолютистські держави, розвиваються наука і культура, зростає прошарок освічених людей, розширюється читацька аудиторія, виникає поштова служба. Перші газети, розраховані, насамперед, на купців і городян, містили інформацію про торгові шляхи, ціни, рухи товарів, внутрішнє життя країн, міждержавні відносини та інформацію, важливу для ділових людей на той час. Перша друкована російська газета з'явилася ще за часів Петра I. У ній повідомляли про закордонні та внутрішні події держави. 1702 року вийшли в світ перші номери «Ведомостей». Цар їх складав самостійно, відбираючи до публікування потрібні новини. У різні роки газета виходила з різною періодичністю і лише через чверть століття стала регулярною друкованою газетою, яка видавалася щотижня по вівторках і п’ятницях.

На межі XIX і XX століть винайшли радіо й телебачення. Печатка, радіо і телебачення є своєрідним “тріумвіратом” засобів, кожен з яких має низку особливостей подачі інформації. Спільне — це здатність донести її до аудиторії - оперативно, зрозуміло та образно. Після трьох перших етапів розвитку (усне мовлення, письмові форми, технічні засоби копіювання тексту і зображення, звуко- відеоматеріалів) настає четвертий, заснований на пануванні електронно-комп’ютерних особливостей – час multimedia. Споживач інформації розпоряджається єдиним комп’ютерним пристроєм, що об'єднує властивості телевізора, радіоприймача, телефону, електронної пошти, факсу, фото- відеокамери.

Четвертий тип каналів інформації – це електронні версії і дайджести газет, тобто електронні газети й журнали, радіо й телебачення, інтернет-мовлення, сайти окремих журналістів – в режимі реального часу. Отже, комп'ютерні мережі поєднують у собі можливості всіх типів ЗМІ. Основною перевагою електронного видавництва є висока оперативність інформації. Застосування гіперпосилань забезпечує швидкий доступ до довідкової інформації, ще є можливість включати у текст мультимедійні ресурси.

Журналістика пройшла складний історичний шлях. Вона вдосконалювалася під впливом того суспільства, якому мала служити. Преса – дзеркало національної та світової культури на конкретному історичному етапі. Професія журналіста виникла та розвивалася через необхідність передавати та отримувати інформацію, через політичні, ідеологічні та економічні явища в суспільстві, матеріально-технічний та духовний прогрес людства.

Якості, що забезпечують успішність здійснення професійної діяльності

Безумовно, людина, яка хоче стати журналістом, має бути творчою і вміти писати тексти. Тому що саме вони є основою усіх видів журналістики: електронних видань, телебачення, радіо, преси і навіть розважальної сфери. Текст в усіх цих видах ЗМІ відрізняється лише особливостями подачі інформації та жанровою тематикою. Треба багато читати не лише художні книги, а й матеріали журналістів, які вже досягли професійних висот. Це допоможе відшліфувати вашу майстерність написання тексту. Зазвичай певні професійні риси журналісти-початківці переймають від старших колег. А згодом напрацьовують уже власний авторський стиль. Але для цього треба багато практикуватися.

Людина, яка хоче стати журналістом, має бути активною, працелюбною, стресостійкою, впевненою в собі, має проявляти ініціативу в роботі та шукати до неї творчий підхід. Треба мати природну допитливість, спостережливість і любити людей, оскільки з ними журналісту доводиться працювати. Тому також важливі риси – толерантність, стриманість, співпереживання. Це те, що забезпечує довіру людини до журналіста і робить її більш розкутою під час інтерв’ю. Журналіст має говорити – грамотно, переконливо та змістовно. Його тексти мають бути легкими для сприйняття, написані короткими реченнями та простою мовою, наближеною до розмовної, але літературною. Дуже важливо вміти працювати в команді і на результат. Окрім того, бути готовим до ненормованого графіку та роботи у вихідні. Так буває у більшості ЗМІ.

Треба не лише вчитися в університеті, а й поєднувати теорію в лекційних аудиторіях із практикою в ЗМІ. Тільки тоді буде максимальний результат. Але розпочати можна з університетських мас-медіа. В НАУ є лабораторія телерадіожурналістики. Отримати перший журналістський досвід можна в медіацентрі, радіо, в інтернет-ресурсах, журналах та газетах університету. Основне – не боятися пробувати нове і самовдосконалюватися.

Якості, що заважають ефективності професійної діяльності

Журналісти працюють з інформацією. А її отримують через спілкування з респондентами. Тому людям, які не мають, в першу чергу, високих комунікативних здібностей, буде досить складно проявити себе в журналістиці. Оскільки треба вміти грамотно та конкретно формулювати й ставити запитання – докопуватися до істини. Не можна бути сором’язливим та скутим. Це заважатиме спілкуванню.

Приміром, успішній роботі тележурналіста стане на заваді: страх перед камерою, невпевнений голос, в’яле начитування матеріалів, відсутність цікавих ідей для сюжетів. Невміння подати матеріал – чітко, лаконічно та оперативно; нездатність аналітично мислити, виділяти основне чи швидко орієнтуватися на місці події; коли журналіст не може придумати інтригуючий анонс чи заголовок для матеріалу – це лише частина усіх тих негативних рис, які кожному журналісту заважатимуть стати професіоналом. Тому небажання вдосконалюватися – основна причина неефективної роботи журналіста.

Окрім того, треба не боятися ставити додаткові запитання спікерам чи звичайним респондентам, якщо ви щось не зрозуміли. Страх журналіста здатися комусь нав’язливим або ж не досить розумним – риса непрофесійності. Краще уточнити інформацію, ніж публікувати чи видавати в ефір неперевірені факти. Емоційна вразливість – іще один ворог успішної роботи журналіста. Якщо всю інформацію брати близько до серця, то без негативних наслідків для здоров’я журналіста – не обійтися. Крім того, це може вплинути на якість його матеріалу з точки зору об’єктивності та повноти висвітлення.

Утім, навіть якщо ви маєте такі риси, це не означає, що ви апріорі не зможете стати професіоналом. Усе залежить від вас. Треба позбуватися своїх комплексів та недоліків, які заважають здійсненню вашої мрії – стати хорошим журналістом. Усе можливо! Треба вірити, дуже хотіти цього і працювати над собою.