Відмінності між версіями «Мова рідна - мудра Берегине»

Урочисто і водночас тепло по-сімейному кафедра журналістики ННІМВ НАУ відзначила Міжнародний день рідної мови.

Урочисто і водночас тепло по-сімейному кафедра журналістики ННІМВ НАУ відзначила Міжнародний день рідної мови.

Вишитий рушник, вишиванка, рідна мова, мамина колискова – це найсвятіші обереги української нації. Студенти Богдан Заяць та Оксана Костенко допомогли присутнім у залі здійснити подорож бурхливою течією рідної мови, завітати на чарівний «острів словесних скарбів».

Вишитий рушник, вишиванка, рідна мова, мамина колискова – це найсвятіші обереги української нації. Студенти Богдан Заяць та Оксана Костенко допомогли присутнім у залі здійснити подорож бурхливою течією рідної мови, завітати на чарівний «острів словесних скарбів».

Про духовний скарб нації розповіла досвідчений мовознавець – доктор філологічних наук, професор Валентина Іванівна Шульгіна. Вона наголосила на тому, що мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато того, чим може пишатись кожний народ.

Про духовний скарб нації розповіла досвідчений мовознавець – доктор філологічних наук, професор Валентина Іванівна Шульгіна. Вона наголосила на тому, що мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато того, чим може пишатись кожний народ.

Серед скарбів рідної мови студентка Катерина Павлова знайшла перлини - віршовані рядки українського класика Максима Рильського «Рідна мова».

Серед скарбів рідної мови студентка Катерина Павлова знайшла перлини - віршовані рядки українського класика Максима Рильського «Рідна мова».

Мова – ніби жива стихія. Вона рухлива, бурхлива, часом - непередбачувана… Слово, вимовлене людиною, – вічне. Воно закарбовується у нашій пам’яті.  

Мова – ніби жива стихія. Вона рухлива, бурхлива, часом - непередбачувана… Слово, вимовлене людиною, – вічне. Воно закарбовується у нашій пам’яті.  

Присутні здійснили уявну подорож гірською рікою словесності на символічному бокорі. Студентка Юлія Вишнякова запропонувала присутнім помилуватись Карпатськими річками, заспівала пісню Юрія Рибчинського «Тече вода».

Присутні здійснили уявну подорож гірською рікою словесності на символічному бокорі. Студентка Юлія Вишнякова запропонувала присутнім помилуватись Карпатськими річками, заспівала пісню Юрія Рибчинського «Тече вода».

Пригадали й історичні назви земель, що сьогодні об’єднують сучасні регіони: '''Слобожанщина, Донбас, Полісся, Наддніпрянщина, Таврія, Поділля, Волинь, Галичина, Лемківщина, Прикарпаття, Гуцульщина, Буковина, Бойківщина, Закарпаття,''' а також як називають етнічні групи і самобутні народності та де сьогодні вони компактно живуть в Україні.

Пригадали й історичні назви земель, що сьогодні об’єднують сучасні регіони: '''Слобожанщина, Донбас, Полісся, Наддніпрянщина, Таврія, Поділля, Волинь, Галичина, Лемківщина, Прикарпаття, Гуцульщина, Буковина, Бойківщина, Закарпаття,''' а також як називають етнічні групи і самобутні народності та де сьогодні вони компактно живуть в Україні.

Присутні з цікавістю послухали в’єтнамського студента, який досконало володіє українською мовою, опановує професію економіста в університеті в Тернополі, про успіхи у навчанні своїх молодих співвітчизників.

Присутні з цікавістю послухали в’єтнамського студента, який досконало володіє українською мовою, опановує професію економіста в університеті в Тернополі, про успіхи у навчанні своїх молодих співвітчизників.

XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Нездоланність людського духу виявляється в тому, що в найжорстокіші, найпохмуріші часи з'являються справжні співці свободи. Їхнє слово стає  гострою зброєю,  його будь-яка тоталітарна влада настільки боїться, що починає ув'язнювати борців, навіть нищити. Факти нашої української історії підтверджують це, на жаль, надто яскраво.  

XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Нездоланність людського духу виявляється в тому, що в найжорстокіші, найпохмуріші часи з'являються справжні співці свободи. Їхнє слово стає  гострою зброєю,  його будь-яка тоталітарна влада настільки боїться, що починає ув'язнювати борців, навіть нищити. Факти нашої української історії підтверджують це, на жаль, надто яскраво.  

Разом з іменами українських письменників Бориса Антоненка-Давидовича, Олени Теліги, Василя Стуса, Василя Симоненка, Остапа Вишні і багатьох-багатьох інших згадується все колись чуте чи бачене про сталінські "гулаги", масові репресії і розстріли, жорстокі катування у в'язницях, про ті різні періоди моральної задухи, в якій жила наша нація, про часи, коли панував страх, ненависть, підозри, коли доноси вважалися нормою життя і геройським вчинком. І все ж навіть через ці тернові нетрі неправди й тиску пробивалося рідне слово, іноді понівечене, скривавлене, але все-таки живе.

Разом з іменами українських письменників Бориса Антоненка-Давидовича, Олени Теліги, Василя Стуса, Василя Симоненка, Остапа Вишні і багатьох-багатьох інших згадується все колись чуте чи бачене про сталінські "гулаги", масові репресії і розстріли, жорстокі катування у в'язницях, про ті різні періоди моральної задухи, в якій жила наша нація, про часи, коли панував страх, ненависть, підозри, коли доноси вважалися нормою життя і геройським вчинком. І все ж навіть через ці тернові нетрі неправди й тиску пробивалося рідне слово, іноді понівечене, скривавлене, але все-таки живе.

Історія вчить, що розвиток будь-якої національної літературної мови знає епохи лібералізації та консервації, у зміні яких і досягається збалансоване оновлення. Сьогодні, на шпальти газет, у радіо й телевізійний ефір прийшло чимало виразів із розмовно-побутової мови, нічим не виправдана кількість запозичень, жаргонізмів та сленгізмів.  

Історія вчить, що розвиток будь-якої національної літературної мови знає епохи лібералізації та консервації, у зміні яких і досягається збалансоване оновлення. Сьогодні, на шпальти газет, у радіо й телевізійний ефір прийшло чимало виразів із розмовно-побутової мови, нічим не виправдана кількість запозичень, жаргонізмів та сленгізмів.  

Чи буде в сучасній живій мові мас-медіа все гаразд найближчим часом залежить і від сьогоднішніх студентів – майбутніх журналістів. Українське радіо щороку проводить Всеукраїнський диктант з української мови. Його пишуть школярі і всі бажаючі перевірити себе на знання правопису рідної мови.

Чи буде в сучасній живій мові мас-медіа все гаразд найближчим часом залежить і від сьогоднішніх студентів – майбутніх журналістів. Українське радіо щороку проводить Всеукраїнський диктант з української мови. Його пишуть школярі і всі бажаючі перевірити себе на знання правопису рідної мови.

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»? – вважає українська поетеса Ліна Костенко. Поезія – музика душі. Жива, непідробна емоція, що зачіпає її найпотаємніші струни, змушує людські серця звучати в унісон. Лише поезія здатна передати смуток і відчай, біль і радість – все те, для чого недостатньо простих слів. Поету дано відчувати те, чого не помічають інші люди, які його оточують. І рифмувати слова, створюючи образи, що легко впізнати. Прослухавши віршовані рядки, присутні називали їх авторів.

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»? – вважає українська поетеса Ліна Костенко. Поезія – музика душі. Жива, непідробна емоція, що зачіпає її найпотаємніші струни, змушує людські серця звучати в унісон. Лише поезія здатна передати смуток і відчай, біль і радість – все те, для чого недостатньо простих слів. Поету дано відчувати те, чого не помічають інші люди, які його оточують. І рифмувати слова, створюючи образи, що легко впізнати. Прослухавши віршовані рядки, присутні називали їх авторів.

Мова – це обличчя. Але тільки рідна мова має обличчя рідної матері. Немає в світі нічого найщирішого ніж СПОВІДЬ рідній неньці – матусі або татові. Кожен присутній на святі спробував зазирнути у найпотаємніші куточки своєї душі, подумки стати на коліна перед своїми батьками і відчути - як українська мова допомагає нам висловити свої найщиріші почуття, а можливо і слова каяття, думки-прощення до найрідніших людей – своїх батьків.

Мова – це обличчя. Але тільки рідна мова має обличчя рідної матері. Немає в світі нічого найщирішого ніж СПОВІДЬ рідній неньці – матусі або татові. Кожен присутній на святі спробував зазирнути у найпотаємніші куточки своєї душі, подумки стати на коліна перед своїми батьками і відчути - як українська мова допомагає нам висловити свої найщиріші почуття, а можливо і слова каяття, думки-прощення до найрідніших людей – своїх батьків.

Першокурсниця Анюта Яцкова не так давно втратила татка. Свою сповідь вона адресувала йому. - Таточку! Я знаю, що душа твоя на небі, що ти мене бачиш. Ти радієш за кожний мій невеличкий успіх. І засмучуєшся, коли я роблю щось не так, як ти мене вчив. Я зроблю все, аби там тобі було не соромно за мене, ти будеш пишатися своєю донечкою. Я обіцяю!   

Першокурсниця Анюта Яцкова не так давно втратила татка. Свою сповідь вона адресувала йому. - Таточку! Я знаю, що душа твоя на небі, що ти мене бачиш. Ти радієш за кожний мій невеличкий успіх. І засмучуєшся, коли я роблю щось не так, як ти мене вчив. Я зроблю все, аби там тобі було не соромно за мене, ти будеш пишатися своєю донечкою. Я обіцяю!   

- Мій ріднесенький! Пробач, що тоді, коли була можливість, я не скористалась нею і назавжди запізнилась поговорити з тобою відверто про наболіле. Адже мені так багато чого треба було тобі розповісти... Ти знаєш, я зараз дуже жалкую про це… Просто зараз ти у своєму царстві... Я б віддала все на світі аби ще раз зазирнути у твої лагідні очі, відчути дотик твоєї руки на моєму плечі...

- Мій ріднесенький! Пробач, що тоді, коли була можливість, я не скористалась нею і назавжди запізнилась поговорити з тобою відверто про наболіле. Адже мені так багато чого треба було тобі розповісти... Ти знаєш, я зараз дуже жалкую про це… Просто зараз ти у своєму царстві... Я б віддала все на світі аби ще раз зазирнути у твої лагідні очі, відчути дотик твоєї руки на моєму плечі...

Пісня-оберіг «Чорнобривці» - своєрідна сповідь серця кожного українця – своєрідна Ода українській Матері прозвучала у виконанні студентки  Ольги Ференець.  

Пісня-оберіг «Чорнобривці» - своєрідна сповідь серця кожного українця – своєрідна Ода українській Матері прозвучала у виконанні студентки  Ольги Ференець.