Відмінності між версіями «Васильченко, Вячеслав Миколайович»
Матеріал з Кафедра журналістики
Admin (Обговорення • внесок) |
Admin (Обговорення • внесок) |
||
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
[[Категорія: Викладачі]] [[Категорія: Доценти]] [[Категорія: Кандидати наук]] | [[Категорія: Викладачі]] [[Категорія: Доценти]] [[Категорія: Кандидати наук]] | ||
| − | + | Васильченко В’ячеслав Миколайович – письменник, журналіст, науковець, педагог – народився 16 листопада минулого століття в м. Переяслав-Хмельницький Київської області. Відслужив у радянському війську (заступник командира взводу – офіційно, а неофіційно – диригента військового оркестру (оркестр-бо позаштатний). Перед вступом до вишу 10 місяців працював керівником гуртків у районному будинку піонерів. 1992 р. закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (філологічний факультет, спец. «українська мова і література» (а паралельно працював учителем української мови у школі № 254 м. Києва) та Київський національний університет внутрішніх справ (спец. «правознавство» (2006). За розподілом направлений на кафедру стилістики української мови рідного університету. | |
| − | + | Закінчив аспірантуру (1997) та докторантуру (2009). | |
| − | + | Кандидат філологічних наук (2001), доцент (2004). Очолював кафедру юридичного документознавства Національної академії внутрішній справ України (підполковник міліції), факультет іноземних мов ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди», був заступником директора комерційного підприємства. Нині працює над докторською дисертацією з історичної (обрядової) фразеології. Коло наукових інтересів: історичний словотвір, юридична лінгвістика та документознавство, теорія комунікації, культура мови, стилістика, теорія тексту, дискурсологія. | |
| + | Автор більше 100 наукових і навчально-методичних праць, серед яких понад десять – навчальні посібники (у тому числі – з грифом МОН України). | ||
*Васильченко В. Українська фразеологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К.: Товариство "Знання" України, 2000. – 97 с. | *Васильченко В. Українська фразеологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К.: Товариство "Знання" України, 2000. – 97 с. | ||
| − | |||
*Васильченко В. Грамотність і культура українського мовлення: Навчальне видання. Практикум. – К.: НАВСУ, 2003. – 53 с. | *Васильченко В. Грамотність і культура українського мовлення: Навчальне видання. Практикум. – К.: НАВСУ, 2003. – 53 с. | ||
| − | |||
*Васильченко В. Доценко О. Диктант з української мови: Навчальний посібник. – К.: НАВСУ, 2003. – 204 с. | *Васильченко В. Доценко О. Диктант з української мови: Навчальний посібник. – К.: НАВСУ, 2003. – 204 с. | ||
| − | |||
*Васильченко В. Доценко О. Екзаменаційний диктант без репетитора. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. – 304 с. | *Васильченко В. Доценко О. Екзаменаційний диктант без репетитора. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. – 304 с. | ||
| − | |||
*Васильченко В. Грамотність українського мовлення. 50 карток-комплексів: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005, 2006. – 124 с. | *Васильченко В. Грамотність українського мовлення. 50 карток-комплексів: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005, 2006. – 124 с. | ||
| − | |||
*Васильченко В. Українське мовлення. Крок у грамотність: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 240 с. | *Васильченко В. Українське мовлення. Крок у грамотність: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 240 с. | ||
| − | |||
*Васильченко В. П'ятдесят уроків грамотності: Навчальний посібник для набуття навичок грамотного використання української мови. – Бориспіль: Поліграфічний центр "Ризографіка", 2006. – 389 с. | *Васильченко В. П'ятдесят уроків грамотності: Навчальний посібник для набуття навичок грамотного використання української мови. – Бориспіль: Поліграфічний центр "Ризографіка", 2006. – 389 с. | ||
| + | *Васильченко В. Українське мовлення. 100 самодиктантів для роботи над удосконаленням писемної грамотності: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 160 с. | ||
| + | *Васильченко В., Доценко О., Васильченко М. Юридичні документи: правила укладання та оформлення. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 552 с. | ||
| + | (У співавторстві) Теорія й методика журналістської творчості: Інтегрований навчальний посібник. – К.: НАУ, 2012. – 179 с. (Розділ 8. «Засоби стилістичного увиразнення журналістського мовлення», С. 79-162.) | ||
| + | |||
| + | Маю публікації за кордоном. | ||
| + | |||
| + | Пишу для глянцевих журналів. На сайті ПВД «Твердиня» веду письменницький блог. | ||
| + | |||
| + | *2009 опублікував детективний роман «Гаудеамус» в исполнении смерти, или Vivant, professores (Рівне : Волинські обереги, 2009. – 262 с.) | ||
| + | |||
| + | *2012 став дипломантом Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (спеціальна відзнака «Вибір видавця») за детективний роман «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» (Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 336 с.). | ||
| + | |||
| + | *2013 року став лауреатом Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА». Спеціальна відзнака «За ексклюзивний роман від готелю «Брістоль» в номінації Роман» (Твір – Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 292 с.) | ||
| + | |||
| + | Головного героя професора Богдана Лисицю автор вигадав давно. Ще у студентські роки (правда, був тоді нинішній професор-детектив усього лиш учорашнім випускником), коли чим би ще й займалися майбутні філологи, як не написанням літературних творів на лекціях. Один писав вірш, а інший одразу ж – пародію. Потім мінялися ролями. | ||
| + | |||
| + | У студентські роки почав писати прозу. Першу рецензію (вона й зараз зберігається в архіві автора) на свої твори одержав від Петра Івановича Орлика (1929–1993) – відомого українського літературознавця, доктора філологічних наук, професора Київського педуніверситету ім. М. Драгоманова, який пізніше став науковим керівником В. Васильченка. Підготовлена спільно дипломна робота «Жанр поеми у творчості Євгена Плужника» блискуче захищена на кафедрі літератури і одержала заслужене «відмінно». І – як бонус – рекомендацію до аспірантури. Але, опинившись за розподілом на кафедрі стилістики, надав перевагу аспірантурі мовознавчій. | ||
| + | |||
| + | Перші «письменницькі» симптоми виявилися ще у дитячому віці. Одного разу (5-й клас) додому задали знайти «не в хрестоматії» вірш про Леніна і вивчити напам’ять. Дитина загралася, а коли в неділю увечері розгорнула щоденника, – жахнулася: вірш не знайдено і не вивчено (хоча усе завжди виконував, і в атестаті за 10 класів не мав жодної четвірки). Вихід знайшовся швидко. Узяти і… написати самому: | ||
| + | |||
| + | ((Цитата|До Жовтневого повстання | ||
| + | |||
| + | Жили люди в кабалі, | ||
| + | |||
| + | Та ось Ленін об’явився! | ||
| + | |||
| + | (Вість пройшла по всій землі). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | А як брали палац Зимній, | ||
| + | |||
| + | Скільки полягло бійців, | ||
| + | |||
| + | Та усе ж таки упали | ||
| + | |||
| + | Барикади юнкерів. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | Мітинг в палаці відбувся, | ||
| + | |||
| + | На трибуні Ленін виступав, | ||
| + | |||
| + | Всі солдати слухали з любов’ю. | ||
| + | |||
| + | Він декрет про мир їм зачитав}} | ||
| + | |||
| + | …і п’ятірку одержано. Ще й на черговій річниці «Великого Жовтня» у переповненому залі читав зі сцени… | ||
| + | |||
| + | Потім були роки писання «в стіл». Кілька списаних віршами блокнотів про… Неї. Кілька добірок віршів у пресі: | ||
| + | |||
| + | *** | ||
| + | Пробач поетові усе, | ||
| + | |||
| + | Як його спів – неізрадливий: | ||
| + | |||
| + | Він, як і всі, свій хрест несе, | ||
| + | |||
| + | Але його – він особливий… | ||
| + | |||
| + | *** | ||
| + | Не клени мене, о, не клени, | ||
| + | |||
| + | Не один винен я, що не буде… | ||
| + | |||
| + | Більш не буде тієї весни, | ||
| + | |||
| + | Що коханням розкраяла груди… | ||
| + | |||
| + | *** | ||
| + | Давай розпалимо вогонь, | ||
| + | |||
| + | Нехай іскриться, світить, гріє, | ||
| + | |||
| + | Й від нього небо зазоріє | ||
| + | |||
| + | Сузір’ям з’єднаних долонь… | ||
| + | |||
| + | Давай розпалимо вогонь… | ||
| + | |||
| + | *** | ||
| + | Ми будем лиш удвох. На ключ замкнем всі двері, | ||
| + | |||
| + | Зашторим вікон мерехткий екран, | ||
| + | |||
| + | На простирадла білому папері | ||
| + | |||
| + | Кохання нашого напишемо роман… | ||
| + | |||
| + | Потім зустріч Її. У реальному житті… | ||
| + | |||
| + | *1991 рік. Рукою початківця написана повість «Кульгаюча постать у сірому». І видавець знайшовся. Редактор газети «Сокіл» Ярослав Борсук. Але… То – «шалені 90-ті». І треба виживати. Яка там література. Родина. Маленька дитина. Марієчка… Професійне становлення як викладача вишу… Писати випадало тільки те, що вимагала робота і за що могли заплатити кілька копійок. Чи пак – купонів. А зарплатня викладача (вчорашнього випускника) тоді дорівнювала «винагороді» прибиральниці у магазині (хай не ображаються люди цієї професії). Просто перед цим витрачено 5 років життя… | ||
| + | |||
| + | *1991 рік. Після невдало опублікованої повісті (тобто зовсім не опублікованої) студент-п’ятикурсник (і паралельно вчитель) ночами, між підготовкою до уроків, пар і написанням дипломної виділяє кілька хвилин уже для роману. Тут уперше й з’являється Богдан Лисиця. Рукопис той ще й досі не закінчено… | ||
| + | |||
| + | Роки праці, підготовка й захист кандидатської, народження сина, Ярославчика. Ось уже й цілий начальник кафедри. Але ота мрія все жила. Відтоді, коли з’явилася вперше. Після прочитання Конан Дойла. Хочу теж бути письменником! Щоб теж про розумників, які силою думки розгадують найскладніші загадки… | ||
| + | |||
| + | На шляху до своєї книжки мусиш пройти багато лабіринтів. Найперше треба, побороти себе. Невіру в те, що зроблене тобою потрібне людям. Це коли кладеш цеглину до цеглини і виростає стіна – трошки простіше. А коли починаєш писати… Наступний етап: треба, щоб якийсь мудрий дядечко (крутий редактор!) добряче повозив тебе фейсом по асфальту. І розказав, що тобі слід займатися чимось іншим. У літературі й так багато розумних і талановитих, а ти – не один з них. І вона чудово обійдеться без тебе. Після таких моментів не те що писати далі – жити не хочеться. Хто ти такий? Замахнувся на таке! Забудь. Залиш писання для письменників. Вони ж такі мудрі й бородаті (на портретах у шкільних кабінетах літератури – класики), чи модно-успішно-гламурні (у «глянцях» – сучасні). | ||
| + | Обов’язково також треба, щоб із видавництва нікому не відомому писаці ввічливо відповіли наперед заготовленою формою, що не бачать «комерційної перспективи у виданні вашого тексту»… | ||
| + | |||
| + | Ось такі (та й крутіші!) моменти пережив підполковник міліції В. Васильченко (цілий начальник кафедри, який керував робочою групою МВС України… але не із затримання злочинців, а зі створення Словника спеціальних термінів правоохоронної діяльності). Бо насмілився знову взятися за старе. І… написати (2004–2005 рр.) роман «Гаудеамус» в исполнении смерти, или Vivant, professores». І професор Лисиця на запрошення свого давнього друга професора Сорбонни Антуана Робера вирушає до Парижа на міжнародну наукову конференцію, присвячену ювілею відомого французького вченого й письменника Патріка Сірреніуса, роман якого, виданий уже після смерті метра, користується особливою популярністю. А тим часом навколо конференції та імені мсьє Сірреніуса починають відбуватися дивні й загадкові речі: то в газетах з’являються статті, що ставлять під сумнів його авторство, то за ритуалом, описаним у романі, починають гинути люди, що знали ювіляра. Почавши разом з Робером і його двоюрідним братом – офіцером поліції – Фаб'єном розслідування цієї неординарної справи, професор Лисиця опиняється в центрі небезпечних пригод... | ||
| + | У фіналі роману все з’ясовується, і Лисиця повертається до Києва. Правда, зі зламаною рукою. Цим заплатив за пригоду… | ||
| + | |||
| + | Автор же знімає погони й повертається до цивільного життя. | ||
| + | |||
| + | І не забуває про мрію (хіба ж про мрії забувають? На них же життя наше тримається!). А паралельно працює літредактором у журналі. І пише, пише, пише. У різних стилях і жанрах. Під різними псевдонімами… За винагороду й безкоштовно… | ||
| + | |||
| + | Морозна зима 2006. Кафе «Ярославна». На Ярославовому Валу. На столі рукопис. Навпроти – всесвітньовідомий Андрій Курков. У його чашці кава. Він п’є й говорить, що «це (про рукопис) не графоманія». І хоч у кафе не було світла (мабуть, через сильні морози «вирубилося»), Курков запалив «промінь світла у темному царстві». Якби сказав інше (по-письменницьки красиво, що «фігня»), горіти б сторінкам тим нещасним невідомо яким полум’ям. Чи відомо? І рукописи усе ж горіли б… Вони це вміють, рідненькі! | ||
| + | І ось 2008 року – подарунок на день народження. Замовлено видання книги. Коштом чудової людини. Неллі Дейнеки-Тадай. Небайдужої до культури (але насамперед – до людей). І роман з’являється (2009). Щоб продовжився роман автора з літературою. Бо багато людей прочитали. І відгукнулися схвально… | ||
| + | |||
| + | Це окрилило. Потім була робота над наступним романом. Який став етапним на шляху до найсвіжішого… | ||
| + | |||
| + | 2012 рік. Червень. Микола Мартинюк – директор Поліграфічно-видавничого дому «Твердиня» (Луцьк), член коронаційного журі – робить вибір на користь рукопису майже нікому не відомого автора (Мартинюку – то вже точно)… Вересень. Книга з’являється… | ||
| + | |||
| + | Невелика, але перемога. Крихітна, але премія. Невелелюдна, але презентація. Коротенька, але автограф-сесія. Усе – як у справжніх письменників. | ||
| + | І диплом від «Коронації». І виступ Володимира Лиса. І схвальні коментарі від метра… | ||
| + | |||
| + | 2013 рік. Церемонія нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА». Ольга Сумська оголошує псевдонім: Кость Костнер і назву рукопису роману: «Притулок для прудкого біса». І ти йдеш на сцену. Там спекотно. Від «юпітерів». Від тисяч очей із залу. Від ще не розуміння, але вже відчування… Спеціальна відзнака «За ексклюзивний роман від готелю «Брістоль» у номінації Роман»… | ||
| + | |||
| + | А далі… | ||
| + | Далі обов’язково буде… | ||
| + | |||
| + | {{Цитата|Ciag dalszy nastapi... | ||
| + | |||
| + | Suite a suivre... | ||
| + | |||
| + | To be continued ... | ||
| + | |||
| + | За да бъде продължена… | ||
| + | |||
| + | Продолжение следует…}} | ||
| + | |||
| + | |||
*Васильченко В. Українське мовлення. 100 самодиктантів для роботи над удосконаленням писемної грамотності: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 160 с. | *Васильченко В. Українське мовлення. 100 самодиктантів для роботи над удосконаленням писемної грамотності: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 160 с. | ||
