Відмінності між версіями «СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОСТІ СТУДЕНТА»

Матеріал з Кафедра журналістики
Перейти до: навігація, пошук
(→‎Петриківка – душа України. Фоторепортаж)
Рядок 225: Рядок 225:
  
 
Студентка четвертого курсу спеціальності «журналістика» Ірина Самоздран брала участь у конкурсі творчих робіт організованому у Національному авіаційному університеті, де зайняла 3 місце.
 
Студентка четвертого курсу спеціальності «журналістика» Ірина Самоздран брала участь у конкурсі творчих робіт організованому у Національному авіаційному університеті, де зайняла 3 місце.
 +
 +
== «Одноплемінники», або Щиголь авітамінозу… ==
 +
 +
[[Файл:250px-Заставка.jpg||right]]
 +
 +
[[Файл:250px-1444.jpg|250px|right]]
 +
 +
[[Файл:250px-2444.jpg|250px|right]]
 +
 +
[[Файл:250px-34444 .jpg|250px|right]]
 +
 +
[[Файл:250px-44444.jpg|250px|right]]
 +
 +
[[Файл:250px-54444.jpg|250px|right]]
 +
 +
[[Файл:250px-64444.jpg|250px|right]]
 +
 +
[[Файл:250px-74444 .jpg|250px|right]]
 +
 +
''Як добре, що людські голови інколи відвідують непогані ідеї. Нещодавні відвідини Луцька – саме така. Уже й не згадаю, кому вона спала на думку. Та, мабуть, і не треба. Головне – що на Волині проведено два чудових дні…''
 +
 +
Те, що треба було витратити 10 годин тільки на дорогу туди й назад, а ти ж маєш надзвичайно багато роботи, і обов’язковий авітаміноз не стали серйозними перешкодами. Бо там відбувалася феєрія, - найприємніше, що може відбутися з письменником. І це – зовсім не вручення престижної премії. Усе значно простіше. Спілкування з читачами. У принципі, читачі – це ті ж самі люди. Але не байдужі до того, що ти робиш. А робиш ти це (пишеш), тому що тобі подобається. А «ті ж самі люди» читають тому, що їм теж подобається. Виходить, що ми – однодумці. Ні. «Одноподобці». Навіть більше – належимо до одного племені. Що поклоняється єдиному божеству – мистецтву слова. Сиріч – художньому тексту. Цим людям цікавий ти. А вони – цікаві тобі. Отже, йдучи назустріч – таки зустрілися. Насправді, так відбувається завжди. Якщо йти один одному назустріч, обов’язково опинитесь візаві. Ключове слово «назустріч».
 +
 +
Зустрічі ж зі студентами – це феєрія подвійна. Вони вже майже не діти (з їхньою безпосередністю), але ще й не дорослі (з їхньою дипломатичністю). І тоді начувайся. Запитають таке…
 +
 +
«Київ: там багато містики? Як він надихає?»
 +
 +
«Містика на кожному кроці. Тим більше – тут місця, де діють герої твоїх творів. І ти вже й сам починаєш вірити, що вони – не вигадані тобою, а реальні».
 +
 +
«Чим ваша книга особлива? Оцініть її за десятибальною шкалою».
 +
 +
«По-перше, вона моя. По-друге, вона моя і «Твердинина». По-третє, вона моя, «Твердинина» і «Коронації». Ще однієї такої ніде у світі немає. А за десятибальною шкалою я поставив би їй 100».
 +
 +
«Чи не заважає ваша наукова й творча діяльність особистому життю?»
 +
 +
«У мене це все настільки змішано та сплутано, що вже й не розбереш, де там і що. Я такий собі дракон з трьома головами: наука, література й особисте життя. Але нікому не дозволю їх позрубувати».
 +
 +
«Кажуть, що жінка-письменник не може бути хорошою дружиною. Як щодо чоловіка-письменника? Чи вистачає часу на родину? І як вона сприймає вашу творчість?»
 +
 +
«Не чув такого. Мабуть, правда, раз кажуть. Який я чоловік – краще запитати у дружини. Часу, зрозуміло, бракує, але про родину намагаюся не забувати. Та, чесно кажучи, вона й сама не дасть це зробити. Навіть якби захотів. А з успіхів, звісно, радіє».
 +
 
 +
«Чи є у вас задум нової книги?»
 +
 +
«Уже майже є й свіженька книга. І кілька задумів. Аби лиш Господь не відвернувся. І дав здоров’я та розуму все здійснити. Та, гадаю, буде саме так, як я хочу. Ну – і Він».
 +
 +
«Не пробували себе в поезії?»
 +
 +
«Звісно. Я майже впевнений, що кожен прозаїк починав як поет. Це практично закономірність. Але в прозі почуваюся впевненіше. Хоч і поезію не забуваю. У новому романі (хоч він і написаний раніше, а вийде й пізніше –з Божою допомогою), як і в «Дворушниках», є мої поезії. А минулого року я написав вірш «Тарасові», з яким мій син посів 2-ге місце на районному конкурсі читців».
 +
 +
«Чи можете якусь книгу сучасних авторів назвати геніальною?»
 +
 +
«Книгу не можу. Зате можу назвати автора. Ліна Костенко».
 +
 +
«Чи є письменник, на якого рівняєтесь?»
 +
 +
«Немає. Але в багатьох навчаюсь. І вдячний їм за це».
 +
 +
«А хто серед ваших улюблених авторів?»
 +
 +
«Микола Мартинюк, Петро Коробчук, Олена Рижко, Володимир Лис, Василь Шкляр…».
 +
 +
«Ви часто згадуєте Дена Брауна. Чи можна провести паралель між вашим головним героєм і Робертом Ленгдоном?»
 +
 +
«Не знаю, чи двічі – це часто. Але вам видніше. Паралель не можу. Хіба що перпендикуляр. Якщо ж серйозно, то свого героя я придумав ще 1991 року. Не знаю, чи вигадали на той час Ленгдона. Правда, мій Богдан Лисиця тоді ще професором не був. Усього лиш випускником Універу ім. Тараса Шевченка. І роман, у якому він з’являється, ще не дописано. Але надію плекаю. Проте між двома професорами щось спільне обов’язково знайдеться».
 +
 +
«Чому ви пов’язали українську політику з містикою?»
 +
 +
«Тому що там багато дворушників. А трапляються й вовкулаки».
 +
 +
«У своєму творі ви намагаєтеся показати справжню дійсність чи проектуєте цікавішу або бажану?»
 +
 +
«Моделюю. Таку, якою вона ніколи не була, якою ніколи не буде, але якою бути могла б. І це стократ цікавіше, ніж заповнювати пересічний міліцейський протокол».
 +
 +
«Чому обрали саме образ вовкулаки?»
 +
 +
«Тому що він поєднує в собі два світи – цей і той. Саме між цими двома світами й відбувається людське існування. А ще цей образ втілює ідею рекурентності, тобто смерті заради нового народження. Це надзвичайно цікаво».
 +
 +
«Вставки в тексті про вовкулак – це ваші власні розвідки, фольклор чи все ж таки довідкова література?»
 +
 +
«Це моя системна аналітика. Втілена в оригінальних текстах».
 +
 +
«Ви вважаєте себе вовкулакою в літературі?»
 +
 +
«Я просто вважаю себе вовкулакою. Але надзвичайно симпатичним і добрим. Що ж до літератури – то хай вирішує читач».
 +
 +
«Чи бачите ви в сучасній українській літературі явних конкурентів вашому стилю?»
 +
 +
«А ви бачите конкурентів своїй красі? Ось приблизно і я так само».
 +
 +
«Як ви відреагуєте на те, що вас у статті журналіст образно назве «українським вовкулакою» або ж «творцем українських вовкулак»?»
 +
 +
«Не ображуся. Я ж «у темі», що таке журналістика. Тому поставлюся з розумінням, бо знаю, чому так буде зроблено. Щодо «творця», то дякую за таку високу оцінку. Але вовкулак – і не тільки українських – створила народна уява. Найгеніальніший автор усіх часів і народів».
 +
 +
«Що вас надихає? Як і коли зазвичай приходить муза?»
 +
 +
«Нічого не надихає. Потреба й бажання писати виникають так само, як і потреба й бажання дихати. А муза від мене й не йде. Ось їхав до вас, то вона теж їхала в маршрутці. І разом ми кілька сторінок нашкрябали».
 +
 +
«Чи впливає на вас гніюча буденність?»
 +
 +
«Ні, звісно. Я одразу ж перетворюю її на феєричну святковість».
 +
 +
«Чи наявні риси автобіографізму в романі «Дворушники»?»
 +
 +
«Звісно. Перед початком написання я кілька разів перекидався на вовкулаку, бігав до лісу й жив серед вовків… Насправді ж – хай Бог боронить кожного з нас біографічно бути дотичним до «детектив сторі». Краще до комедій. А ще краще – до любовних історій. З «хеппі ендом», звичайно ж. Хоча в героєві дещо від мене усе ж є. Ми обидва красиві й розумні. А, іще – скромні».
 +
 +
«Чи любите ви подорожувати?»
 +
 +
«Так. Ось «приподорожував» до Луцька».
 +
 +
«Ви були й завідувачем кафедри, й деканом, і носили погони підполковника міліції. А чи про це мріяли в дитинстві?»
 +
 +
«Мріяв бути письменником. А ще – співаком. У шкільні роки грав і співав у ВІА (вокально-інструментальному ансамблі), коли служив у військовому оркестрі, був заступником диригента (заступником командира взводу – по-військовому). Але пройшла мутація і голос пропав. А вміння писати розвинулося. Так що мрії збуваються. Мрійте й не бійтесь».
 +
 +
«Чи є у вас задум написати щось цікаве для прекрасної половини людства?»
 +
 +
«А хіба ця половина вже сказала, що написане мною нецікаве? Якщо так, намагатимуся стати цікавим у наступних книжках. Хоча гадаю, що все, що робить «непрекрасна половина», все одно адресоване прекрасній».
 +
 +
«Чи сприймуть адекватно політичні діячі алюзії на себе?»
 +
 +
«Вони книжок не читають, тому хвилюватися немає підстав. Хоча нещодавно був такий цікавий випадок. Читачка прислала відгук на «Дворушників» і підписалася «Ніна Депутат». На своїх сторінках у соцмережах я пожартував: «А кажуть, що депутати книжок не читають…»
 +
 +
«Багато авторів детективів користуються допомогою людей, добре обізнаних у тій чи іншій галузі. Скажімо, Марек Краєвський наводить у кінці своїх текстів цілі списки таких людей. Чи звертались ви до експертів, можливо, науковців, пишучи свої твори?»
 +
 +
«Безумовно. Ведучи мову про банкірів, консультувався у знайомих, що працюють у банку. З журналістикою знайомий сам. Звертався й до міліцейських детективів. Про одного з них, полковника Дмитра Никифорчука, згадую у двох книжках. Це реальна людина. Мій товариш, теж начальник кафедри. До всього він – ще й доктор юридичних наук. Але багато доводиться працювати й самому, шукаючи потрібну інформацію. Ставати експертом у тому чи іншому питанні. Без цього – ніяк».
 +
 +
«Чого б ви побажали письменникам-початківцям?»
 +
 +
«Стати маститими. Але без колосальної роботи це неможливо. Тому хай готуються. І в спортзалі – також. Успішний письменник – це здоровий письменник. А про читання я вже й мовчу…»
 +
 +
'''В’ячеслав Васильченко'''
 +
 +
== ЛЕКЦІЯ ПРО ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ У ДЕНЬ МИЛОСЕРДЯ ==
 +
[[Файл:250px-На фон.jpg|250px|left]]
 +
[[Файл:250px-244444.jpg|250px|right]]
 +
[[Файл:250px-34444.jpg|250px|right]]
 +
Викладач кафедри журналістики Вероніка Василівна Чекалюк ініціювала проведення виховної години для студенток ІМВ НАУ. Мета заходу - продемонструвати молоді нерозривність ланцюжка, а саме: здорова дівчина – це здорова матір – здорова дитина, як результат – здорове суспільство.
 +
 +
23 лютого відбулася доброчинна акція з участю студенток 4 курсу. УКиївському пологову будинку №5 проведено акцію «День милосердя». Про духовність у стосунках між молодими людьми, про правила етикету й поваги один до одного розповів священик отець Георгій, про здоровий спосіб життя, про роль жінки у суспільстві повідав головний лікар полового будинку № 5 Дмитро Олександрович Говсєєв. Студентам випала нагода поспілкуватися не лише зі священиком і лікарями, а й зі щасливими проділями.
 +
 +
Від Української православної церкви та соціального проекту «Родинний бал» матері отримали подарунки – невеличкі ікони та дискиіз записами колискових народів світу та текстами пісень для матусь.
 +
 +
Акція була проведена вперше, але співробітництво духовенства і лікарні почалося ще в 2001 році. Щотижня о.Георгій проводить годину духовного спілкування з вагітними, щоб підготувати їх та всю родину до появи нового життя - народження дитини. О.Георгій впевнений: «Жінка має духовно зрозуміти, що вона стане матір’ю. Вона повинна зрозуміти відповідальність перед Богом і перед собою. Церква відкрита для всіх, чия душа прагне молитви і очищення. Вважаю,що вагітна має відвідувати Храм, бо тоді дитина з самого народження бути жити з вірою в серці».
 +
 +
Духовність і фізичне здоров’я – необхідні складові для розвитку особистості, для досягнення життєвих вершин. У храмі відбувається хрещення немовлят за бажанням батьків. Також отець проводить хрещення немовлят,які знаходяться у реанімації. Під час важких пологів або операцій проводиться служіння в храмі. Великий плюс цього пологового будинку, що лікарі мають право відмовити жінку від аборту, якщо та хоче зробити його без медичних показань.
 +
 +
Студенти ІМВ НАУ позитивно сприйняли зустріч у пологовому будинку. Там створено гарні умови для породіль: хороший ремонт,якісна медична техніка тощо…
 +
 +
Соціальний проект «Родинний бал», духовенство і лікарня планують і надалі проводити пізнавальні лекції для молодих сімей та тих, хто планує вступити у шлюб.
 +
 +
(фото) Вікторія Савонік і Лілія Цимбалюк
 +
 +
== Кафедра журналістики на телеканалі «ТВІ» ==
 +
 +
[[Файл:ТВИ - копия.jpg|center|800px]]Часто із публіцистикою пов’язують уявлення про документалістику, тобто бачення явища у «чорно-білих тонах». Не поспішайте з такими висновками, які є неоднозначними і навіть хибними. Документалістика припустима й іноді необхідна, але як частина публіцистичної творчості. Не може бути красивої картини, без «брудної роботи» замішування фарб і виготовлення полотна. Телеканал ТВІ практикує зустрічі з фахівцями-журналістами та експертами у власному ефірі, на передачу присвячену еміграції українців було запрошено для дискусії викладача ВЕРОНІКУ ВАСИЛІВНУ ЧЕКАЛЮК.
 +
 +
В процесі зйомок було обговорено ряд актуальних питань суспільства. В.Чекалюк трималася стримано, щоб «не перегнути палку», бо публіцист не має права нав’язувати свою думку, – лише «підштовхнути» аудиторію до роздумів, а висновки глядач, звичайно ж під впливом автора, має зробити сам. Артур Сульцбергер, «Нью-Йорк Таймс», жартує: «Ми, журналісти, розповідаємо читачам, куди пішла кішка, а далі публіка вже хай сама займається кішкою».
 +
 +
Зрозуміло, що однозначність публіцистичної ідеї не робить її завжди правильною. Публіцист, порушуючи певну проблему, зрештою, пропонує гіпотетичний варіант її розв’язання. Будучи першопрохідцем, він, як ніхто інший, наражається на небезпеку дати й помилковий варі¬ант її розв'язання. Тож варто пам’ятати сказане ще Наполеоном: «Журналіст – це чистильник вулиць, який прибирає пером». Тому й необхідна свобода слова й вільна конкуренція на ринку ідей, пропонованих публіцистичних концепцій. Для авторів же загальнолюдські засади журналістики є тією можливою гарантією, яка допоможе їм виробити правильні погляди на порушені проблеми.
 +
 +
Подібні зустрічі в прямому радіо і теле ефірі необхідні для подальшого розвитку теоретичної журналістики. Бо без практики – теорія НІЩО.
 +
 +
== Зустріч В.В. Чекалюк з Блаженнішим Кардиналом Любомиром ГУЗАРОМ ==
 +
 +
Великий філософ, надзвичайно мудра людина, великий патріот України Любомир Гузар уважає, що проблеми українців можна вирішити вірою у добро, щоденним навчанням і саморозвитком, удосконаленням:  молодому поколінню треба свідомо працювати для того, щоб подолати труднощі і стати на шлях правильного розвитку. Для цього молоді потрібно вчитися виховувати себе, вчитися розуміти народ, чути себе і людей.
 +
 +
[[Файл:800px-ЗобраЖ.jpg|center|800px]]
 +
 +
Зустріч, що відбулася у КМА традиційно проходила у формі діалогу. З Любомиром Гузаром говорили про те, як правильно виховати у собі духовні цінності, не піддаючись негативним впливам Вероніка Чекалюк:я захоплена цією Людиною, під враженнями підготувала статтю і лекцію на тему соціальних комунікацій. Ця зустріч з людиною-легендою надзвичайно тепла й емоційна.
 +
 +
Одна з тем - спілкування: питання еміграції. В той час, коли молодь мріє про працю за кордоном, Любомир Гузар повертається з європи в україну й акцентує на перспективі тут, на українській землі...  Можу сказати, що ніколи не кажи ніколи. І коли лунають твердження, що люди, які їдуть з України в пошуках кращої долі, ніколи не повернуться...не правда! Я пишу зараз свою докторську дисертацію, глибоко вивчала цю тему: збереження ідентичності....
 +
 +
У кандидатській досліджувала тих, хто поїхав і не повернувся. Я була волонтером на Форумі українців світовому кілька років поспіль. Склалися дуже добрі стосунки з українцями, які розпорошені по всьому світу, і на сьогоднішні я спілкуюся з ними по скайпу..і щодня чую від них про готовність і бажання повернутися в Україну. За 5 років успішних 60 осіб таки повернулося.
 +
 +
 +
БУДЬМО ЩАСЛИВІ НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ.

Версія за 10:33, 12 травня 2015

Отримано з /index.php?title=СТАНОВЛЕННЯ_ПРОФЕСІЙНОСТІ_СТУДЕНТА&oldid=2467
Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Перегляди
Дії
Навігація
ПРО КАФЕДРУ
НОВИНИ
ДОШКА ОГОЛОШЕНЬ
АБІТУРІЄНТАМ
СТУДЕНТАМ
МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ
МАЙСТЕР-КЛАСИ
КОНФЕРЕНЦІЇ, ТРЕНІНГИ
ГРАНТИ, СТИПЕНДІЇ
ВИПУСКНИКИ КАФЕДРИ
ВАЖЛИВО ЗНАТИ
ВІДЕО
ВИДАННЯ КАФЕДРИ
АРХІВ НОВИН
КОНТАКТИ
Інструменти