Відмінності між версіями «Презентація нового детективу від В’ячеслава Васильченка у книгарні "Є"»
Матеріал з Кафедра журналістики
Admin2 (Обговорення • внесок) |
Admin2 (Обговорення • внесок) |
||
| Рядок 58: | Рядок 58: | ||
Зал заповнений, метушня. Всі в очікуванні. Чути клацання фотоапаратів з блискавками, – то відвідувачі роблять фото з книгою руках, на якій великими літерами написано: «TATTOO..». | Зал заповнений, метушня. Всі в очікуванні. Чути клацання фотоапаратів з блискавками, – то відвідувачі роблять фото з книгою руках, на якій великими літерами написано: «TATTOO..». | ||
| + | |||
– О, давай разом зафоткаємось?! – кажу я Юлі, і ми робимо спільне селфі: я, Юлька та книга в червоній оправі з інтригуючою назвою. | – О, давай разом зафоткаємось?! – кажу я Юлі, і ми робимо спільне селфі: я, Юлька та книга в червоній оправі з інтригуючою назвою. | ||
| + | |||
| + | Завжди, після того як прочитаю справді круту книгу, хочеться глянути у вічі її авторові. Заговорити з тією людиною, що намастила на аркуші цю історію. Історію, яка торкнулась моєї душі, яку ще не раз згадаю; історію, яка змусила співпереживати і думати про головного героя: що на нього чекає? Хто ж зловмисник? Яким буде далі хід подій?.. | ||
| + | |||
| + | І зараз, у вечір понеділка, я не могла проґавити нагоду зустрітись із автором детективу «TATTO. Читання по очах» В’ячеславом Васильченком. Послухати, як він пише ті історії, що змушують хвилюватись за долю головного героя – Богдана Лисицю – та разом з ним копирсатись у фактах і доказах, йти таємничим шляхом, щоб дістатись істини. | ||
| + | |||
| + | – Він іде, – десь чується неподалік. | ||
| + | |||
| + | Всі замовкають та ніби з надією чекають моменту пізнати більше, торкнутися ще однієї таємниці. Таємниці, яка не є вигаданою, а реальною: як він, автор незвичайних історій, створює перипетії для Богдана Лисиці. Як в його голові народжується думка, з якої з’являється ціла книга. | ||
| + | |||
| + | – Добридень друзі. Я дуже радий усіх Вас бачити у цьому чудовому Книжковому Храмі, –говорить В’ячеслав Васильченко. | ||
| + | |||
| + | Уже з перших хвилин ніби «відпало» те напруження, той «офіціоз». Було відчуття ніби ми з друзями сидимо поблизу річки і, затамувавши подих, слухаємо розповідь. Розповідь людини, яка створює інший світ. Світ, в якому свої герої, свої правила. Світ, в якому є таємниця, що необхідно розгадати. | ||
| + | |||
| + | – Я почав писати ще, коли був студентом, – розповідає В’ячеслав Васильченко. | ||
| + | |||
| + | Його книги «писались» в різних умовах і в різний час. Він завжди носить із собою олівець та складені папірці зошита, куди записує думки і роздуми, історію, що народжується в його голові. Пізніше з цих записів з’являється те, що не лишає без уваги жодного книголюба. | ||
| + | |||
| + | – Цю книгу я читала, - кажу Юлі, коли В’ячеслав Миколайович розповідає історію написання детективу «Притулок для прудкого біса». Згадую образ професора Богдана Лисиці, який намагається розгадати «кросворд убивств». І йому це вдається. | ||
| + | |||
| + | Розповідаючи, В’ячеслав Васильченко мовив: «І тоді ми разом з Богданом Лисицею…». Відразу відчувається єдність автора і головного героя. Ніби Богдан Лисиця існує. І ще не один раз він розповість нам свою історію. Розкриє ще не одну таємницю. | ||
| + | |||
| + | '''Діана Савчук''' | ||
