Відмінності між версіями «Мова рідна - мудра Берегине»
Матеріал з Кафедра журналістики
Admin2 (Обговорення • внесок) |
Admin2 (Обговорення • внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
Урочисто і водночас тепло по-сімейному кафедра журналістики ННІМВ НАУ відзначила Міжнародний день рідної мови. | Урочисто і водночас тепло по-сімейному кафедра журналістики ННІМВ НАУ відзначила Міжнародний день рідної мови. | ||
Вишитий рушник, вишиванка, рідна мова, мамина колискова – це найсвятіші обереги української нації. Студенти Богдан Заяць та Оксана Костенко допомогли присутнім у залі здійснити подорож бурхливою течією рідної мови, завітати на чарівний «острів словесних скарбів». | Вишитий рушник, вишиванка, рідна мова, мамина колискова – це найсвятіші обереги української нації. Студенти Богдан Заяць та Оксана Костенко допомогли присутнім у залі здійснити подорож бурхливою течією рідної мови, завітати на чарівний «острів словесних скарбів». | ||
+ | |||
+ | [[Файл:jkv.jpeg]] | ||
Про духовний скарб нації розповіла досвідчений мовознавець – доктор філологічних наук, професор Валентина Іванівна Шульгіна. Вона наголосила на тому, що мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато того, чим може пишатись кожний народ. | Про духовний скарб нації розповіла досвідчений мовознавець – доктор філологічних наук, професор Валентина Іванівна Шульгіна. Вона наголосила на тому, що мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато того, чим може пишатись кожний народ. | ||
Рядок 13: | Рядок 15: | ||
Серед скарбів рідної мови студентка Катерина Павлова знайшла перлини - віршовані рядки українського класика Максима Рильського «Рідна мова». | Серед скарбів рідної мови студентка Катерина Павлова знайшла перлини - віршовані рядки українського класика Максима Рильського «Рідна мова». | ||
Мова – ніби жива стихія. Вона рухлива, бурхлива, часом - непередбачувана… Слово, вимовлене людиною, – вічне. Воно закарбовується у нашій пам’яті. | Мова – ніби жива стихія. Вона рухлива, бурхлива, часом - непередбачувана… Слово, вимовлене людиною, – вічне. Воно закарбовується у нашій пам’яті. | ||
+ | |||
+ | [[Файл:jhb.jpeg]] | ||
Присутні здійснили уявну подорож гірською рікою словесності на символічному бокорі. Студентка Юлія Вишнякова запропонувала присутнім помилуватись Карпатськими річками, заспівала пісню Юрія Рибчинського «Тече вода». | Присутні здійснили уявну подорож гірською рікою словесності на символічному бокорі. Студентка Юлія Вишнякова запропонувала присутнім помилуватись Карпатськими річками, заспівала пісню Юрія Рибчинського «Тече вода». | ||
Рядок 21: | Рядок 25: | ||
Пригадали й історичні назви земель, що сьогодні об’єднують сучасні регіони: '''Слобожанщина, Донбас, Полісся, Наддніпрянщина, Таврія, Поділля, Волинь, Галичина, Лемківщина, Прикарпаття, Гуцульщина, Буковина, Бойківщина, Закарпаття,''' а також як називають етнічні групи і самобутні народності та де сьогодні вони компактно живуть в Україні. | Пригадали й історичні назви земель, що сьогодні об’єднують сучасні регіони: '''Слобожанщина, Донбас, Полісся, Наддніпрянщина, Таврія, Поділля, Волинь, Галичина, Лемківщина, Прикарпаття, Гуцульщина, Буковина, Бойківщина, Закарпаття,''' а також як називають етнічні групи і самобутні народності та де сьогодні вони компактно живуть в Україні. | ||
+ | |||
+ | [[Файл:kuyg.jpeg]] | ||
Присутні з цікавістю послухали в’єтнамського студента, який досконало володіє українською мовою, опановує професію економіста в університеті в Тернополі, про успіхи у навчанні своїх молодих співвітчизників. | Присутні з цікавістю послухали в’єтнамського студента, який досконало володіє українською мовою, опановує професію економіста в університеті в Тернополі, про успіхи у навчанні своїх молодих співвітчизників. | ||
Рядок 29: | Рядок 35: | ||
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Нездоланність людського духу виявляється в тому, що в найжорстокіші, найпохмуріші часи з'являються справжні співці свободи. Їхнє слово стає гострою зброєю, його будь-яка тоталітарна влада настільки боїться, що починає ув'язнювати борців, навіть нищити. Факти нашої української історії підтверджують це, на жаль, надто яскраво. | XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Нездоланність людського духу виявляється в тому, що в найжорстокіші, найпохмуріші часи з'являються справжні співці свободи. Їхнє слово стає гострою зброєю, його будь-яка тоталітарна влада настільки боїться, що починає ув'язнювати борців, навіть нищити. Факти нашої української історії підтверджують це, на жаль, надто яскраво. | ||
+ | |||
+ | [[Файл:yt.jpeg]] | ||
Разом з іменами українських письменників Бориса Антоненка-Давидовича, Олени Теліги, Василя Стуса, Василя Симоненка, Остапа Вишні і багатьох-багатьох інших згадується все колись чуте чи бачене про сталінські "гулаги", масові репресії і розстріли, жорстокі катування у в'язницях, про ті різні періоди моральної задухи, в якій жила наша нація, про часи, коли панував страх, ненависть, підозри, коли доноси вважалися нормою життя і геройським вчинком. І все ж навіть через ці тернові нетрі неправди й тиску пробивалося рідне слово, іноді понівечене, скривавлене, але все-таки живе. | Разом з іменами українських письменників Бориса Антоненка-Давидовича, Олени Теліги, Василя Стуса, Василя Симоненка, Остапа Вишні і багатьох-багатьох інших згадується все колись чуте чи бачене про сталінські "гулаги", масові репресії і розстріли, жорстокі катування у в'язницях, про ті різні періоди моральної задухи, в якій жила наша нація, про часи, коли панував страх, ненависть, підозри, коли доноси вважалися нормою життя і геройським вчинком. І все ж навіть через ці тернові нетрі неправди й тиску пробивалося рідне слово, іноді понівечене, скривавлене, але все-таки живе. | ||
Рядок 46: | Рядок 54: | ||
Історія вчить, що розвиток будь-якої національної літературної мови знає епохи лібералізації та консервації, у зміні яких і досягається збалансоване оновлення. Сьогодні, на шпальти газет, у радіо й телевізійний ефір прийшло чимало виразів із розмовно-побутової мови, нічим не виправдана кількість запозичень, жаргонізмів та сленгізмів. | Історія вчить, що розвиток будь-якої національної літературної мови знає епохи лібералізації та консервації, у зміні яких і досягається збалансоване оновлення. Сьогодні, на шпальти газет, у радіо й телевізійний ефір прийшло чимало виразів із розмовно-побутової мови, нічим не виправдана кількість запозичень, жаргонізмів та сленгізмів. | ||
+ | |||
+ | [[Файл:res.jpeg]] | ||
Чи буде в сучасній живій мові мас-медіа все гаразд найближчим часом залежить і від сьогоднішніх студентів – майбутніх журналістів. Українське радіо щороку проводить Всеукраїнський диктант з української мови. Його пишуть школярі і всі бажаючі перевірити себе на знання правопису рідної мови. | Чи буде в сучасній живій мові мас-медіа все гаразд найближчим часом залежить і від сьогоднішніх студентів – майбутніх журналістів. Українське радіо щороку проводить Всеукраїнський диктант з української мови. Його пишуть школярі і всі бажаючі перевірити себе на знання правопису рідної мови. | ||
Рядок 52: | Рядок 62: | ||
«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»? – вважає українська поетеса Ліна Костенко. Поезія – музика душі. Жива, непідробна емоція, що зачіпає її найпотаємніші струни, змушує людські серця звучати в унісон. Лише поезія здатна передати смуток і відчай, біль і радість – все те, для чого недостатньо простих слів. Поету дано відчувати те, чого не помічають інші люди, які його оточують. І рифмувати слова, створюючи образи, що легко впізнати. Прослухавши віршовані рядки, присутні називали їх авторів. | «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»? – вважає українська поетеса Ліна Костенко. Поезія – музика душі. Жива, непідробна емоція, що зачіпає її найпотаємніші струни, змушує людські серця звучати в унісон. Лише поезія здатна передати смуток і відчай, біль і радість – все те, для чого недостатньо простих слів. Поету дано відчувати те, чого не помічають інші люди, які його оточують. І рифмувати слова, створюючи образи, що легко впізнати. Прослухавши віршовані рядки, присутні називали їх авторів. | ||
+ | |||
+ | [[Файл:rdctv.jpeg]] | ||
Мова – це обличчя. Але тільки рідна мова має обличчя рідної матері. Немає в світі нічого найщирішого ніж СПОВІДЬ рідній неньці – матусі або татові. Кожен присутній на святі спробував зазирнути у найпотаємніші куточки своєї душі, подумки стати на коліна перед своїми батьками і відчути - як українська мова допомагає нам висловити свої найщиріші почуття, а можливо і слова каяття, думки-прощення до найрідніших людей – своїх батьків. | Мова – це обличчя. Але тільки рідна мова має обличчя рідної матері. Немає в світі нічого найщирішого ніж СПОВІДЬ рідній неньці – матусі або татові. Кожен присутній на святі спробував зазирнути у найпотаємніші куточки своєї душі, подумки стати на коліна перед своїми батьками і відчути - як українська мова допомагає нам висловити свої найщиріші почуття, а можливо і слова каяття, думки-прощення до найрідніших людей – своїх батьків. | ||
Рядок 60: | Рядок 72: | ||
Першокурсниця Анюта Яцкова не так давно втратила татка. Свою сповідь вона адресувала йому. - Таточку! Я знаю, що душа твоя на небі, що ти мене бачиш. Ти радієш за кожний мій невеличкий успіх. І засмучуєшся, коли я роблю щось не так, як ти мене вчив. Я зроблю все, аби там тобі було не соромно за мене, ти будеш пишатися своєю донечкою. Я обіцяю! | Першокурсниця Анюта Яцкова не так давно втратила татка. Свою сповідь вона адресувала йому. - Таточку! Я знаю, що душа твоя на небі, що ти мене бачиш. Ти радієш за кожний мій невеличкий успіх. І засмучуєшся, коли я роблю щось не так, як ти мене вчив. Я зроблю все, аби там тобі було не соромно за мене, ти будеш пишатися своєю донечкою. Я обіцяю! | ||
- Мій ріднесенький! Пробач, що тоді, коли була можливість, я не скористалась нею і назавжди запізнилась поговорити з тобою відверто про наболіле. Адже мені так багато чого треба було тобі розповісти... Ти знаєш, я зараз дуже жалкую про це… Просто зараз ти у своєму царстві... Я б віддала все на світі аби ще раз зазирнути у твої лагідні очі, відчути дотик твоєї руки на моєму плечі... | - Мій ріднесенький! Пробач, що тоді, коли була можливість, я не скористалась нею і назавжди запізнилась поговорити з тобою відверто про наболіле. Адже мені так багато чого треба було тобі розповісти... Ти знаєш, я зараз дуже жалкую про це… Просто зараз ти у своєму царстві... Я б віддала все на світі аби ще раз зазирнути у твої лагідні очі, відчути дотик твоєї руки на моєму плечі... | ||
+ | |||
+ | [[Файл:resgdcfhghj.jpeg]] | ||
Пісня-оберіг «Чорнобривці» - своєрідна сповідь серця кожного українця – своєрідна Ода українській Матері прозвучала у виконанні студентки Ольги Ференець. | Пісня-оберіг «Чорнобривці» - своєрідна сповідь серця кожного українця – своєрідна Ода українській Матері прозвучала у виконанні студентки Ольги Ференець. |