Перегляд вихідного коду сторінки Васильченко, Вячеслав Миколайович

{{Персона
|
ФИО = Васильченко Вячеслав Миколайович
|
Фото = vasylchenko_vyacheslav.jpg
|
Данные = Кандидат філологічних наук, доцент.   

}}
[[Категорія: Викладачі]] [[Категорія: Доценти]] [[Категорія: Кандидати наук]] 

Васильченко В’ячеслав Миколайович – письменник, журналіст, науковець, педагог – народився 16 листопада минулого століття в м. Переяслав-Хмельницький Київської області. Відслужив у радянському війську (заступник командира взводу – офіційно, а неофіційно – диригента військового оркестру (оркестр-бо позаштатний). Перед вступом до вишу 10 місяців працював керівником гуртків у районному будинку піонерів. 1992 р. закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (філологічний факультет, спец. «українська мова і література» (а паралельно працював учителем української мови у школі № 254 м. Києва) та Київський національний університет внутрішніх справ (спец. «правознавство» (2006). За розподілом направлений на кафедру стилістики української мови рідного університету. 

Закінчив аспірантуру (1997) та докторантуру (2009).

Кандидат філологічних наук (2001), доцент (2004). Очолював кафедру юридичного документознавства Національної академії внутрішній справ України (підполковник міліції), факультет іноземних мов ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди», був заступником директора комерційного підприємства. Нині працює над докторською дисертацією з історичної (обрядової) фразеології. Коло наукових інтересів: історичний словотвір, юридична лінгвістика та документознавство, теорія комунікації, культура мови, стилістика, теорія тексту, дискурсологія.

Автор більше 100 наукових і навчально-методичних праць, серед яких понад десять – навчальні посібники (у тому числі – з грифом МОН України). 
*Васильченко В. Українська фразеологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К.: Товариство "Знання" України, 2000. – 97 с.
*Васильченко В. Грамотність і культура українського мовлення: Навчальне видання. Практикум. – К.: НАВСУ,  2003. – 53 с.
*Васильченко В. Доценко О. Диктант з української мови: Навчальний посібник. – К.: НАВСУ,  2003. – 204 с.
*Васильченко В. Доценко О. Екзаменаційний диктант без репетитора. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. –  304 с.
*Васильченко В. Грамотність українського мовлення. 50 карток-комплексів: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005, 2006. – 124 с.
*Васильченко В. Українське мовлення. Крок у грамотність: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 240 с.
*Васильченко В. П'ятдесят уроків грамотності: Навчальний посібник для набуття навичок грамотного використання української мови. – Бориспіль: Поліграфічний центр "Ризографіка", 2006. – 389 с.
*Васильченко В. Українське мовлення. 100 самодиктантів для роботи над удосконаленням писемної грамотності: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 160 с.
*Васильченко В.,  Доценко О.,  Васильченко М. Юридичні документи: правила укладання та оформлення. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 552 с.
(У співавторстві) Теорія й методика журналістської творчості: Інтегрований навчальний посібник. – К.: НАУ, 2012. – 179 с. (Розділ 8. «Засоби стилістичного увиразнення журналістського мовлення», С. 79-162.)

Маю публікації за кордоном.

Пишу для глянцевих журналів. На сайті ПВД «Твердиня» веду письменницький блог.

*2009 опублікував детективний роман «Гаудеамус» в исполнении смерти, или Vivant, professores (Рівне : Волинські обереги, 2009. – 262 с.)

*2012 став дипломантом Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (спеціальна відзнака «Вибір видавця») за детективний роман «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» (Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 336 с.).

*2013 року став лауреатом Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА». Спеціальна відзнака «За ексклюзивний роман від готелю «Брістоль» в номінації Роман» (Твір – Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 292 с.)

Головного героя професора Богдана Лисицю автор вигадав давно. Ще у студентські роки (правда, був тоді нинішній професор-детектив усього лиш учорашнім випускником), коли чим би ще й займалися майбутні філологи, як не написанням літературних творів на лекціях. Один писав вірш, а інший одразу ж – пародію. Потім мінялися ролями.

У студентські роки почав писати прозу. Першу рецензію (вона й зараз зберігається в архіві автора) на свої твори одержав від Петра Івановича Орлика (1929–1993) – відомого українського літературознавця, доктора філологічних наук, професора Київського педуніверситету ім. М. Драгоманова, який пізніше став науковим керівником В. Васильченка. Підготовлена спільно дипломна робота «Жанр поеми у творчості Євгена Плужника» блискуче захищена на кафедрі літератури і одержала заслужене «відмінно». І – як бонус – рекомендацію до аспірантури. Але, опинившись за розподілом на кафедрі стилістики, надав перевагу аспірантурі мовознавчій.

Перші «письменницькі» симптоми виявилися ще у дитячому віці. Одного разу (5-й клас) додому задали знайти «не в хрестоматії» вірш про Леніна і вивчити напам’ять. Дитина загралася, а коли в неділю увечері розгорнула щоденника, – жахнулася: вірш не знайдено і не вивчено (хоча усе завжди виконував, і в атестаті за 10 класів не мав жодної четвірки). Вихід знайшовся швидко. Узяти і… написати самому:

((Цитата|До Жовтневого повстання

Жили люди в кабалі,

Та ось Ленін об’явився!

(Вість пройшла по всій землі).


А як брали палац Зимній, 

Скільки полягло бійців,

Та усе ж таки упали

Барикади юнкерів.


Мітинг в палаці відбувся,

На трибуні Ленін виступав,

Всі солдати слухали з любов’ю.

Він декрет про мир їм зачитав}}

…і п’ятірку одержано. Ще й на черговій річниці «Великого Жовтня» у переповненому залі читав зі сцени…

Потім були роки писання «в стіл». Кілька списаних віршами блокнотів про… Неї. Кілька добірок віршів у пресі:

***
Пробач поетові усе, 

Як його спів – неізрадливий:

Він, як і всі, свій хрест несе,

Але його – він особливий…
 
***
Не клени мене, о, не клени,

Не один винен я, що не буде…

Більш не буде тієї весни, 

Що коханням розкраяла груди…

***
Давай розпалимо вогонь, 

Нехай іскриться, світить, гріє, 

Й від нього небо зазоріє 

Сузір’ям з’єднаних долонь…  

Давай розпалимо вогонь…

***
Ми будем лиш удвох. На ключ замкнем всі двері,

Зашторим вікон мерехткий екран,

На простирадла білому папері

Кохання нашого напишемо роман…

Потім зустріч Її. У реальному житті…

*1991 рік. Рукою початківця написана повість «Кульгаюча постать у сірому». І видавець знайшовся. Редактор газети «Сокіл» Ярослав Борсук. Але… То – «шалені 90-ті». І треба виживати. Яка там література. Родина. Маленька дитина. Марієчка… Професійне становлення як викладача вишу… Писати випадало тільки те, що вимагала робота і за що могли заплатити кілька копійок. Чи пак – купонів. А зарплатня викладача (вчорашнього випускника) тоді дорівнювала «винагороді» прибиральниці у магазині (хай не ображаються люди цієї професії). Просто перед цим витрачено 5 років життя…

*1991 рік. Після невдало опублікованої повісті (тобто зовсім не опублікованої) студент-п’ятикурсник (і паралельно вчитель) ночами, між підготовкою до уроків, пар і написанням дипломної виділяє кілька хвилин уже для роману. Тут уперше й з’являється Богдан Лисиця. Рукопис той ще й досі не закінчено…

Роки праці, підготовка й захист кандидатської, народження сина, Ярославчика. Ось уже й цілий начальник кафедри. Але ота мрія все жила. Відтоді, коли з’явилася вперше. Після прочитання Конан Дойла. Хочу теж бути письменником! Щоб теж про розумників, які силою думки розгадують найскладніші загадки…

На шляху до своєї книжки мусиш пройти багато лабіринтів. Найперше треба, побороти себе. Невіру в те, що зроблене тобою потрібне людям. Це коли кладеш цеглину до цеглини і виростає стіна – трошки простіше. А коли починаєш писати… Наступний етап: треба, щоб якийсь мудрий дядечко (крутий редактор!) добряче повозив тебе фейсом по асфальту. І розказав, що тобі слід займатися чимось іншим. У літературі й так багато розумних і талановитих, а ти – не один з них. І вона чудово обійдеться без тебе. Після таких моментів не те що писати далі – жити не хочеться. Хто ти такий? Замахнувся на таке! Забудь. Залиш писання для письменників. Вони ж такі мудрі й бородаті (на портретах у шкільних кабінетах літератури – класики), чи модно-успішно-гламурні (у «глянцях» – сучасні).
Обов’язково також треба, щоб із видавництва нікому не відомому писаці ввічливо відповіли наперед заготовленою формою, що не бачать «комерційної перспективи у виданні вашого тексту»…

Ось такі (та й крутіші!) моменти пережив підполковник міліції В. Васильченко (цілий начальник кафедри, який керував робочою групою МВС України… але не із затримання злочинців, а зі створення Словника спеціальних термінів правоохоронної діяльності). Бо насмілився знову взятися за старе. І… написати (2004–2005 рр.) роман «Гаудеамус» в исполнении смерти, или Vivant, professores». І професор Лисиця на запрошення свого давнього друга професора Сорбонни Антуана Робера вирушає до Парижа на міжнародну наукову конференцію, присвячену ювілею відомого французького вченого й письменника Патріка Сірреніуса, роман якого, виданий уже після смерті метра, користується особливою популярністю. А тим часом навколо конференції та імені мсьє Сірреніуса починають відбуватися дивні й загадкові речі: то в газетах з’являються статті, що ставлять під сумнів його авторство, то за ритуалом, описаним у романі, починають гинути люди, що знали ювіляра. Почавши разом з Робером і його двоюрідним братом – офіцером поліції – Фаб'єном розслідування цієї неординарної справи, професор Лисиця опиняється в центрі небезпечних пригод...
У фіналі роману все з’ясовується, і Лисиця повертається до Києва. Правда, зі зламаною рукою. Цим заплатив за пригоду…

Автор же знімає погони й повертається до цивільного життя.

І не забуває про мрію (хіба ж про мрії забувають? На них же життя наше тримається!). А паралельно працює літредактором у журналі. І пише, пише, пише. У різних стилях і жанрах. Під різними псевдонімами… За винагороду й безкоштовно…

Морозна зима 2006. Кафе «Ярославна». На Ярославовому Валу. На столі рукопис. Навпроти – всесвітньовідомий Андрій Курков. У його чашці кава. Він п’є й говорить, що «це (про рукопис) не графоманія». І хоч у кафе не було світла (мабуть, через сильні морози «вирубилося»), Курков запалив «промінь світла у темному царстві». Якби сказав інше (по-письменницьки красиво, що «фігня»), горіти б сторінкам тим нещасним невідомо яким полум’ям. Чи відомо? І рукописи усе ж горіли б… Вони це вміють, рідненькі!
І ось 2008 року – подарунок на день народження. Замовлено видання книги. Коштом чудової людини. Неллі Дейнеки-Тадай. Небайдужої до культури (але насамперед – до людей). І роман з’являється (2009). Щоб продовжився роман автора з літературою. Бо багато людей прочитали. І відгукнулися схвально…

Це окрилило. Потім була робота над наступним романом. Який став етапним на шляху до найсвіжішого…

2012 рік. Червень. Микола Мартинюк – директор Поліграфічно-видавничого дому «Твердиня» (Луцьк), член коронаційного журі – робить вибір на користь рукопису майже нікому не відомого автора (Мартинюку – то вже точно)… Вересень. Книга з’являється…

Невелика, але перемога. Крихітна, але премія. Невелелюдна, але презентація. Коротенька, але автограф-сесія. Усе – як у справжніх письменників.
І диплом від «Коронації». І виступ Володимира Лиса. І схвальні коментарі від метра…

2013 рік. Церемонія нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА». Ольга Сумська оголошує псевдонім: Кость Костнер і назву рукопису роману: «Притулок для прудкого біса». І ти йдеш на сцену. Там спекотно. Від «юпітерів». Від тисяч очей із залу. Від ще не розуміння, але вже відчування… Спеціальна відзнака «За ексклюзивний роман від готелю «Брістоль» у номінації Роман»…

А далі…
Далі обов’язково буде…

{{Цитата|Ciag dalszy nastapi...

Suite a suivre...

To be continued ...

За да бъде продължена…

Продолжение следует…}}

 

*Васильченко В. Українське мовлення. 100 самодиктантів для роботи над удосконаленням писемної грамотності: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 160 с.

*Васильченко В. Грамотність українського мовлення-2. 50 карток-комплексів: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 124 с.

*Опублікував роман "Гаудеамус в исполнении смерти, или Vivant, professores" (Рівне, 2009. – 262 с.).