Презентація нового детективу від В’ячеслава Васильченка у книгарні "Є"

УКРАЇНСЬКОМУ ДЕТЕКТИВУ – БУТИ!

Є книги, які треба тільки скуштувати, є такі, які найкраще проковтнути, і лише небагато - розжувати і перетравити.

Френсіс Бекон

16 травня Книгарня «Є», що знаходиться у затишному дворику на Лисенка 3, люб’язно відчинила свої (не)широкі пластикові двері для широкої аудиторії шанувальників творчості українського автора детективів – В’ячеслава Васильченка.

Спускаєшся сходами до підвального приміщення книгарні і розумієш – мені тут подобається. Тиха, спокійна атмосфера, що так незвично для метушливого мегаполіса-столиці, з динаміків лунає українська музика, а полиці заповнені рівними рядочками «перлин мудрості». Людей небагато. Понеділок.

Зайнявши зручні місця поближче до сцени, щоб все бачити і чути, пішли блукати лабіринтами (Мінотавра, на щастя, не зустріли). Пройшовши повз службове приміщення, чую знервований голос когось із працівників: «Куди ж я посаджу всіх цих людей?». Розуміння що й до чого прийшло трохи пізніше, коли, повернувшись до своїх місць, стали свідками приємної картини. Пам’ятаєте слова «людей небагато»? Забудьте. Вщент забита людьми зала. Працівники книгарні доносять й доносять стільці, дістаючи їх з якихось таємних надр.

Люди. Нетерплячі погляди. Тихе перешіптування. Миготіння червоних обкладинок книг в руках. На столі вишикувалися п’ять вірних бійців В’ячеслава Васильченка – його детективні романи. Холодне повітря кондиціонера. Оплески. Презентація почалася!

Автор розповів про складну та заплутану (а від того ще цікавішу) хронологію романів та навів короткі анотації до кожного з них, зосередившись на найсвіжішому – «Tattoo. Читання по очах» (2016). Незвичайна та ексцентрична особистість головного героя, професора Київського національного університету Богдана Лисиці, знайшла свій відгомін у великій кількості запитань від присутніх. Фанатів детективів видно одразу: вони хочуть дізнатися абсолютно всі таємниці головного героя та абсолютно всі плани автора (навіть якщо про них не знає ще й сам).

Фраза про те, що Богдан Лисиця ніколи не одружиться, викликала чималий резонанс серед аудиторії, особливо її жіночої частини. На питання: «Чому ж професор на віки вічні залишиться холостяком», автор жартує (а може й ні): «Одружитесь, зрозумієте».

Випливали все нові й нові гендерні питання: «Чи немає в планах у В’ячеслава Васильченка написати роман про детектива-жінку?». Автор не дуже надихнувся такою перспективою, зауваживши, шо не може писати про те, чого не розуміє, а жінки, як відомо, істоти ефемерні та ірраціональні.

Також автор детективів поділився думками про те, що був би не проти написати книги у співавторстві з Андрієм Кокотюхою чи Сергієм Пономаренком, хоча все ж таки більше звик до праці одинаком.

Хтось запитав, чому у детективах обов’язково когось вбивають? Начебто це якась нездорова тенденція. В’ячеслав Васильченко пояснив, що вбивство – найстрашніший вияв людської жорстокості, адже коштовності знайдуться, стосунки можуть відновитися, а вбиту людину вже ніхто і ніколи не поверне.

Легка, іронічно-пізнавальна атмосфера залучила до своїх обіймів усіх і кожного. Час спливав, та цього ніхто не помічав. Мандрівку детективним закуліссям завершувати не хотілося, але час – жорстокий та невблаганний, а книгарня працює всього до дев’ятої години (на жаль, не ранку).

Після закінчення презентації біля автора почалося справжнє вавилонське стовпотворіння, пошесть червоних обкладинок з фігурними чорними літерами «Tattoo. Читання по очах». Всім кортіло отримати автограф та сфотографуватися з винуватцем урочистості. Отримавши й собі побажання на авантитулі та піднесений настрій, можна крокувати додому. Філігранно побудована та проведена презентація залишила після себе приємне відчуття: українському детективу – бути!

Анастасія Іщенко

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВИХ ПРИГОД СТАРОГО ЗНАЙОМОГО

Черги на касі, невелика метушня біля вільних місць і усмішки. Книгарня «Є» знову зустрічає друзів та прихильників Богдана Лисиці. Усі зібралися почути про «закулісне» життя професора, хоч трохи відчути атмосферу створення висококласного роману і навіть зазирнути до майбутнього – у чорнові нотатки автора, де зароджується нова історія.

Приємно знаходитися у приміщенні разом з великою кількістю зацікавлених читачів, як і сама. І вже так важко втримати усі запитання, але терпіння, панове. Спочатку слово авторові.

Досить коротко, але інформативно, у притаманній йому манері, В’ячеслав Васильченко розповідає про життєвий і творчий шлях свого творіння – Богдана Лисиці. І в той момент, мабуть кожен відчув невеличку заздрість. Ще б пак! Пан професор встиг і в Парижі галасу наробити, і в Києві бізнесмена врятувати, і взагалі йому ціни не скласти. У новому романі для Богдана також завдання не з легких. Розслідування вбивств стає все більш небезпечним і під загрозою опиняється життя Лисиці. Цікаво, якими ще несподіванками зустрічав Донбас новоспеченого журналіста у романі «Tattoo читання по очах»?

Так приємно після дивовижних пригод уславленого Шерлока Холмса відкрити для себе нову і не менш захопливу історію, більш сучасну та ближчу для нас, українців. Богдан живе у романах, оповіданнях і серцях читачів. Ледь не в кожного присутнього назбиралося багато запитань як до В’ячеслава Васильченка, так і до головного героя.

Автор одразу поділився спойлером – одруження не буде. Цим, напевно, добряче засмутив прихильників красивої історії кохання з хеппі ендом. Здається, Богдан один з тих, хто одружений на своїй роботі.

Допитливі читачі цікавляться про майбутнє Лисиці і навіть про можливе вбивство професора, але В’ячеслав Васильченко обіцяє, що його герой ще довго тішитиме читачів новими пригодами. Та й про яке вбивство може йти мова, коли є тільки 5 романів? Це ж тільки початок! Богдан жив, живе і буде жити на сторінках книг, у думках читачів і, можливо, колись отримає фізичну оболонку і почне розмовляти зі своїми шанувальниками з екрану. А чому б і ні?

Далі В’ячеслав Васильченко відволікається від нової книги та розмірковує над пропозиціями зміни стилю, та, здається, автор не готовий залишити створення світу детективу. Та це не дивно. Як можна залишити світ, де пригоди, небезпека, розслідування? Світ, де «ну ще одну сторінку прочитаю», а опритомнів, коли закінчилась книга?

Тож, якщо Вам хочеться провести всю ніч у руках із книгою, відчуваючи непідробний страх за життя героїв, – вітаємо у загадковому та небезпечному світі Богдана Лисиці, у новому романі «Tattoo читання по очах».

Ірина Іванцова

З НАДІЄЮ НА НОВІ ТАЄМНИЧІ ІСТОРІЇ

Зал заповнений, метушня. Всі в очікуванні. Чути клацання фотоапаратів з блискавками, – то відвідувачі роблять фото з книгою руках, на якій великими літерами написано: «TATTOO..».

– О, давай разом зафоткаємось?! – кажу я Юлі, і ми робимо спільне селфі: я, Юлька та книга в червоній оправі з інтригуючою назвою.

Завжди, після того як прочитаю справді круту книгу, хочеться глянути у вічі її авторові. Заговорити з тією людиною, що намастила на аркуші цю історію. Історію, яка торкнулась моєї душі, яку ще не раз згадаю; історію, яка змусила співпереживати і думати про головного героя: що на нього чекає? Хто ж зловмисник? Яким буде далі хід подій?..

І зараз, у вечір понеділка, я не могла проґавити нагоду зустрітись із автором детективу «TATTO. Читання по очах» В’ячеславом Васильченком. Послухати, як він пише ті історії, що змушують хвилюватись за долю головного героя – Богдана Лисицю – та разом з ним копирсатись у фактах і доказах, йти таємничим шляхом, щоб дістатись істини.

– Він іде, – десь чується неподалік.

Всі замовкають та ніби з надією чекають моменту пізнати більше, торкнутися ще однієї таємниці. Таємниці, яка не є вигаданою, а реальною: як він, автор незвичайних історій, створює перипетії для Богдана Лисиці. Як в його голові народжується думка, з якої з’являється ціла книга.

– Добридень друзі. Я дуже радий усіх Вас бачити у цьому чудовому Книжковому Храмі, –говорить В’ячеслав Васильченко.

Уже з перших хвилин ніби «відпало» те напруження, той «офіціоз». Було відчуття ніби ми з друзями сидимо поблизу річки і, затамувавши подих, слухаємо розповідь. Розповідь людини, яка створює інший світ. Світ, в якому свої герої, свої правила. Світ, в якому є таємниця, що необхідно розгадати.

– Я почав писати ще, коли був студентом, – розповідає В’ячеслав Васильченко.

Його книги «писались» в різних умовах і в різний час. Він завжди носить із собою олівець та складені папірці зошита, куди записує думки і роздуми, історію, що народжується в його голові. Пізніше з цих записів з’являється те, що не лишає без уваги жодного книголюба.

– Цю книгу я читала, - кажу Юлі, коли В’ячеслав Миколайович розповідає історію написання детективу «Притулок для прудкого біса». Згадую образ професора Богдана Лисиці, який намагається розгадати «кросворд убивств». І йому це вдається.

Розповідаючи, В’ячеслав Васильченко мовив: «І тоді ми разом з Богданом Лисицею…». Відразу відчувається єдність автора і головного героя. Ніби Богдан Лисиця існує. І ще не один раз він розповість нам свою історію. Розкриє ще не одну таємницю.

Діана Савчук