Мова рідна - мудра Берегине
Урочисто і водночас тепло по-сімейному кафедра журналістики ННІМВ НАУ відзначила Міжнародний день рідної мови. Вишитий рушник, вишиванка, рідна мова, мамина колискова – це найсвятіші обереги української нації. Студенти Богдан Заяць та Оксана Костенко допомогли присутнім у залі здійснити подорож бурхливою течією рідної мови, завітати на чарівний «острів словесних скарбів».
Про духовний скарб нації розповіла досвідчений мовознавець – доктор філологічних наук, професор Валентина Іванівна Шульгіна. Вона наголосила на тому, що мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато того, чим може пишатись кожний народ. Щороку 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно з рішенням тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Науковець, зокрема, зазначила, що сьогодні у світі існує близько 6000 мов. На жаль, майже половина з них перебуває під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тієї чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв мови. Експерти вважають, що якщо не вжити заходів, то половина із приблизно шести тисяч мов, якими говорять сьогодні, зникне уже до кінця ХХI сторіччя. Відповідно до розробленого ЮНЕСКО Атласу мов світу, що перебувають під загрозою зникнення, за період життя останніх трьох поколінь людей із шести тисяч наявних у світі вже зникли понад 200 мов, 538 перебувають у критичному стані, 502 мовам загрожує серйозна небезпека, 651 перебуває в небезпеці і 607 – у стані нестійкості.
Українська мова за весь час свого існування теж зазнавала злети і падіння. Сьогодні, згідно зі Статтею 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Наша мова є рідною майже для 50 мільйонів осіб.
Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, а матері та бабусі співали колискові! Народ наш сміявся і плакав рідною мовою. Валентина Іванівна Шульгіна закликала шанувати і любити рідну мову, піклуватись про неї, захищати, розкривати для себе її велич й могутню силу. -Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом. Щастя вам, добра, нових здобутків в ім’я України!
Серед скарбів рідної мови студентка Катерина Павлова знайшла перлини - віршовані рядки українського класика Максима Рильського «Рідна мова». Мова – ніби жива стихія. Вона рухлива, бурхлива, часом - непередбачувана… Слово, вимовлене людиною, – вічне. Воно закарбовується у нашій пам’яті.
Присутні здійснили уявну подорож гірською рікою словесності на символічному бокорі. Студентка Юлія Вишнякова запропонувала присутнім помилуватись Карпатськими річками, заспівала пісню Юрія Рибчинського «Тече вода».
Як з краплин утворюється ріка, так і письмо народжується з літер. Учасникам свята нагадали історію виникнення літер. За один із найдавніших алфавітів вважають грецький, від якого походить і сучасна українська абетка. Про це свідчить виявлена дослідником Висоцьким серед графіті Софійського собору в Києві абетка з 27 власне грецьких літер, що серед них кілька було слов'янських. Колись вона містила сорок п’ять літер, а нині має лише тридцять дві.
У зв’язку з відсутністю йотованого «ї» в російському алфавіті, тодішня влада офіційно заперечувала думку про використання цієї літери києворуськими писцями. Тим самим відсікала справжні витоки української писемності та насаджувала облудну тезу про набагато пізніше формування української мови — ХІV сторіччя. А одночасно відбувалося нахабне зазіхання імперської Москви на всю спадщину княжої доби України-Руси.
Пригадали й історичні назви земель, що сьогодні об’єднують сучасні регіони: Слобожанщина, Донбас, Полісся, Наддніпрянщина, Таврія, Поділля, Волинь, Галичина, Лемківщина, Прикарпаття, Гуцульщина, Буковина, Бойківщина, Закарпаття, а також як називають етнічні групи і самобутні народності та де сьогодні вони компактно живуть в Україні.
Присутні з цікавістю послухали в’єтнамського студента, який досконало володіє українською мовою, опановує професію економіста в університеті в Тернополі, про успіхи у навчанні своїх молодих співвітчизників.
Майбутнім журналістам було запропоновано перевірити себе на кмітливість - відгадати численні народні загадки, а також інтерактивну гру - власне тлумачення різних фразеологізмів та образних порівнянь.
Українська мовна традиція сягає докняжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон довелося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Нездоланність людського духу виявляється в тому, що в найжорстокіші, найпохмуріші часи з'являються справжні співці свободи. Їхнє слово стає гострою зброєю, його будь-яка тоталітарна влада настільки боїться, що починає ув'язнювати борців, навіть нищити. Факти нашої української історії підтверджують це, на жаль, надто яскраво.
Разом з іменами українських письменників Бориса Антоненка-Давидовича, Олени Теліги, Василя Стуса, Василя Симоненка, Остапа Вишні і багатьох-багатьох інших згадується все колись чуте чи бачене про сталінські "гулаги", масові репресії і розстріли, жорстокі катування у в'язницях, про ті різні періоди моральної задухи, в якій жила наша нація, про часи, коли панував страх, ненависть, підозри, коли доноси вважалися нормою життя і геройським вчинком. І все ж навіть через ці тернові нетрі неправди й тиску пробивалося рідне слово, іноді понівечене, скривавлене, але все-таки живе.
Учасники урочистостей згадали і когорту славетних сучасних українських науковців-мовознавців.
Ім’я доцента кафедри журналістики, кандидата філологічних наук, письменника Вячеслава Миколайовича Васильченка добре відоме всім студентам НАУ. Він презентував свою нову книгу – роман «ТАТТОО читання по очах», що удостоєний спеціальної літературної премії від Андрія Кокотюхи «Золотий пістоль» за найкращий гостросюжетний детектив. Також розповів про історію народження інших прозових художніх творів. Студентка Анна Гуленко переконливо довела, що трепетно зберігає автентичне виконання етносу, акапельно заспівавши українську народну пісню «Закувала зозуленька».
Саме рідне слово, українська народна пісня для української діаспори і в Європі, і в Північній та Південній Америці, і в Австралії, і на інших континентах – це невичерпне джерело любові до історичної Вітчизни пращурів. У цьому присутніх переконала американська українка Квітка Цісик. У її виконанні лунала пісня «Два кольори».
Український поет Василь Голобородько якось зазначив: «Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів». Студенти залюбки розплітали тенета діалектизмів та слів-старожитностей, українські відповідники іншомовних слів. Була можливість почути і українську лайку. Це щось неповторне! І водночас звучить більш-менш пристойно. Студенти Анастасія Приходько та Анастасія Скоблюк показали уривок з вистави Нечуя Левицького «Кайдашева сім я». Як стверджує народна мудрість: «Вода все сполоще, а злого слова – ні».
Усе життя людини - це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми - життєва доконечна потреба, а водночас і найбільша розкіш, яка дає щастя. Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких - це сім'я, де вона народилася, а найширше, сьоме, - спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними - стосунки між друзями, партнерами, колегами, „службовими людьми", земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування - одна з важливих ланок цього ланцюга.
Історія вчить, що розвиток будь-якої національної літературної мови знає епохи лібералізації та консервації, у зміні яких і досягається збалансоване оновлення. Сьогодні, на шпальти газет, у радіо й телевізійний ефір прийшло чимало виразів із розмовно-побутової мови, нічим не виправдана кількість запозичень, жаргонізмів та сленгізмів.
Чи буде в сучасній живій мові мас-медіа все гаразд найближчим часом залежить і від сьогоднішніх студентів – майбутніх журналістів. Українське радіо щороку проводить Всеукраїнський диктант з української мови. Його пишуть школярі і всі бажаючі перевірити себе на знання правопису рідної мови.
Українську мову можна почути не лише в Києві, Тернополі чи Чернівцях. Вона звучить далеко за межами нашої держави: у Торонто, Кракові, Сіднеї, Мельбурні, Нью-Йорку. І навіть за океаном можна позмагатися за звання найкращого знавця української мови. Щорічно у понад 20-ти країнах світу проходить Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Я́цика. У 2011 році випускниця ІМВ НАУ Світлана Кравченко стала переможницею цього престижного мовознавчого конкурсу.
«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»? – вважає українська поетеса Ліна Костенко. Поезія – музика душі. Жива, непідробна емоція, що зачіпає її найпотаємніші струни, змушує людські серця звучати в унісон. Лише поезія здатна передати смуток і відчай, біль і радість – все те, для чого недостатньо простих слів. Поету дано відчувати те, чого не помічають інші люди, які його оточують. І рифмувати слова, створюючи образи, що легко впізнати. Прослухавши віршовані рядки, присутні називали їх авторів.
Мова – це обличчя. Але тільки рідна мова має обличчя рідної матері. Немає в світі нічого найщирішого ніж СПОВІДЬ рідній неньці – матусі або татові. Кожен присутній на святі спробував зазирнути у найпотаємніші куточки своєї душі, подумки стати на коліна перед своїми батьками і відчути - як українська мова допомагає нам висловити свої найщиріші почуття, а можливо і слова каяття, думки-прощення до найрідніших людей – своїх батьків.
У своїй сповіді студентка Аліна Вовчук зазначила, що кожен з нас не повинен соромитись дарувати своїм матусям тепло та любов. Навіть з плином часу, коли ми ще подорослішаємо, і невідомо куди нас заведе доля, ми маємо повертатись до рідного дому, разом з батьками згадувати минуле, обговорювати з ними наболіле та мріяти про майбутнє… Це додасть нам життєвих сил. -Мамусю! Я обіцяю тобі, що ніколи не буду причиною твоїх сліз. Моя рідна ненько!!! Я бажаю тобі вічного життя! Ти невтомна трудівниця - заслуговуєш всього найкращого в житті. Я зроблю все, щоб ти мною пишалась... Мабуть не часто тобі кажу як я тебе ціную. Не забувай ріднесенька, що я тебе дуже, дуже люблю!!!
Першокурсниця Анюта Яцкова не так давно втратила татка. Свою сповідь вона адресувала йому. - Таточку! Я знаю, що душа твоя на небі, що ти мене бачиш. Ти радієш за кожний мій невеличкий успіх. І засмучуєшся, коли я роблю щось не так, як ти мене вчив. Я зроблю все, аби там тобі було не соромно за мене, ти будеш пишатися своєю донечкою. Я обіцяю! - Мій ріднесенький! Пробач, що тоді, коли була можливість, я не скористалась нею і назавжди запізнилась поговорити з тобою відверто про наболіле. Адже мені так багато чого треба було тобі розповісти... Ти знаєш, я зараз дуже жалкую про це… Просто зараз ти у своєму царстві... Я б віддала все на світі аби ще раз зазирнути у твої лагідні очі, відчути дотик твоєї руки на моєму плечі...
Пісня-оберіг «Чорнобривці» - своєрідна сповідь серця кожного українця – своєрідна Ода українській Матері прозвучала у виконанні студентки Ольги Ференець.
Наскільки сучасний співочий формат - український РЕП - підвладний нашій молоді креативно продемонструвала першокурсниця Діана Цаава. Яких тільки пісенних історій і бувальщин не траплялось з салом – легендою української кухні! Студенти 111 групи показали інсценізацію жартівливої української пісні «Було в мене у коморі сало».
А потім всі присутні залюбки взяли участь у конкурсі-грі на знання «кулінарних» слів. В своєму житті ми мали можливість неодноразово переконатись у тому, що чимало слів мають свій неповторний «смак». Скажімо чимало цікавого криється за словом «борщ». В Україні борщ здавна вважався символом міцної родини. Існує понад 70 складених і описаних рецептів червоного борщу, найскладнішим та найдорожчим з яких вважається «Борщ київський». В Тернопільській області навіть місто носить його і’мя – Борщів. До речі, щороку у місті Борщів на Тернопіллі проводять фестиваль борщу.
Потім на сцену вийшли любителі популярної серед молоді гри «Крокодил». Аматорський студентський театр міміки і жесту 210 групи «Показуха» зробили жартівливий сурдопереклад інсценізованої пісні «А мій милий вареничків хоче!»
Присутнім на святі продемонстрували результат колективного творіння – розуміння і відчуття своєї Вітчизни. На плакаті з зображенням контуру державного кордону України написані віршовані рядки, побажання про рідну мову, свою малу Батьківщину. Це своєрідне послання прийдешнім поколінням.
На завершенні свята словами славетної українки Катерини Мотрич виголосили «Молитву до мови». Мово моя українська! Пресвятая Богородиця мого народу! Від наших пращурів, чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена. Мова рідна! Мудра Берегине, що не даєш згаснути земній славі народу нашого та тримаєш його на небесному олімпі волелюбності і гордості духу. Мово! Ти стоїш на чатах вівтаря національного храму і не вмер і не перевівся рід наш прадавній. Ти множиш цей люд веселий і щирий, свято український, хрещений талантами та невмирущим скарбом традицій і пісень, наповнюєш душі Божественним сяйвом сонячно – блакитним бо то є кольори життя і вищого знамена. Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжній дорозі людської долі! Твої джерела б’ють з правічних глибин матінки – землі, тому й вогненна така. Купаються в тобі нічні зорі, тому й чарівна така, кохаються в тобі вуста матері, тому й ласкава така. Зцілюєш ти втомлених духом, даєш наснагу, здоров'я та довгий вік, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою і вдихає Тебе, молиться словом Твоїм. Прости нас, Мова! Прости гріхи наші вільні і невільні, великі й малі, прости той звабний плід та отруйне зілля, що увійшли в нашу кров та плоть і густо вродили. На горе нащадкам. Прости і онови цю велику страждальну землю, на якій диявол правив свій бенкет. Де здичавілі й сп’янілі янголи забули Бога свого та Святі закони. Прости нас, звироднілих нащадків великого козацького роду, що увірили лукавим пророкам землі чужої, зрадивши самих себе. Повернися, Рідна, до всіх нас, до кожної оселі та родини. Де б ми не були. Закликаємо тебе із нетрів забуття, висвячуємо святою водою і вогнем лампад, відданою любов’ю синів і доньок, цілуємо лик твій святий і скорботний, матір Божа, Берегине, Мова українська! Прости! Воскресни! Розродись! Заквітни вічно живим і молодим народним словом. Україну возвелич і порятуй на віки – віків. Амінь!
Плекати, шанувати рідну мову, кохатись в ній закликали Тетяна Євгенівна Мартинова, Олександр Михайлович Кошак, Валентина Іванівна Шульгіна, Євдокія Григорівна Кравченко, Анна Дмитрівна Ліченко, Світлана Сергіївна Остапчук.
Пам’ятаймо хто ми є!
Олександр Кошак'
